чорні і білі...
Богдан Корвач
Оживають мальовані квіти,
обнімають, окутують тишу.
Кожна біла пелюстка — то віршик,
кожна чорна — в мовчання одіта.
Сивий вітер роздмухує осінь
недоречно якось і невчасно.
Кольори на папері погасли —
чорне й біле в гіркім суголоссі.
Дивні, дивні виходять полотна,
незбагненні, до болю печальні,
безкінечні, а чи безначальні,
наче музика долі скорботна.
Пензель стомлено враз завмирає,
ніби птаха з крилом перебитим.
Залишились поезії-квіти,
а поета немає... немає...
Сумно... Але після більшості людей таких квітів на землі не залишається. Поети та творчі люди, радіємо, що щось після нас залишиться)
Allochka
Критика
Поети роблять великий внесок у духовну скрабницю людства. Саме їх "поезії-квіти" випромінюють велике і потужне сяйво на орбіті духовного злету людства. Гарна поезія, яка показує роль і значення поета у суспільстві
Подібні роботи