В черзі за нормальною погодою стояла весна. Довго, важко та нестерпно. Мої джинси почали внизу вкриватись цятками болота. Чи то від того, що я розівчився ходити чи то від власної незграбної тупості. Сни котилися з очей прямо по свідомості, утворюючи зранку моральне та сире похмілля від того що наснилось. Зводити все на "ні", говорити тоді, коли б краще помовчати. Втекти від тих, хто просить залишитись. Це все було знайомо.Звуки перетерлись в муку і зникли десь на кухні. Небо виливалось ніби у стелю, губи торкались губ. І на останніх хвилинах відвертості розпочиналась твоя-моя любов.