Вето
Повітря пахне твоїм волоссям
Шматок би відрізати слово-ножем
Чи поцілунком десяту долю
Закриті очі - зашторені вікна
Давно час вийняти з резетки шнур
Нас це напруження хоче скорити
З останніх сил видихаю, й мовчу
Вдихаю тяжко, і болять легені
Не розуміти, ось що справжній біль
Коли горять руки серцем натхненні
А на торканнях вето "він не мій"....
Найбільша зрада, коли самій собі
Я не люблю тебе ні на трішки
Це помилковий код в моїй голові
І я зітру його, чимскоріше
***
А ти зникаєш, як обіцяв
Повітря знову легке, жаль прісне
Я відкриваю повік анклав
Легені вчаться дихати киснем
Marami
7
0
18
Поезія | Версія для читання 17 лют 2013 о 18:29
Подібні роботи
