Визнаю
Роздягайся, лікуватимемо біль.
Тхнуло міллю у скрипучому комоді,
Де ж ті рани, куди ж висипати сіль.
Протяг, з маків шкіру до лаванди,
Мед не пахне в холоді думок,
Хто придумав мучити троянди,
Стебла вверх і сохнути в куток?
Кажанами мертві квіти спали,
Глибше, хай прокинуться куранти.
Краще б тишу криком шматували,
Ніж отак, клоновані курсанти.
Свічі сонно мліли на каміні,
Трави пахли чаєм поміж рук.
Квіти завмирали на картині,
Від годинника ласкавий тихий звук.
Казка скрізь, чого не вистачало,
Коли бачиш пекло у раю?
Бо тебе було ось тут мені замало,
Зрадив ти, раптово визнаю.
story
11
2
18
Поезія | Версія для читання 19 лют 2013 о 04:41
Показати всі коментарі (12)
Анонім
Критика
Найбільше мені подобається фінал твору. Добре, коли людина визначає свої вчинки, навіть, якщо вони були помилковими. Реалістично й різнобарвно змальовано таку античесноту як зрада. Але відчувається плюралізм метафор, що не завжди виправдано. І ще поправте, будь ласка, "ПІД, а не від годинника ласкавий тихий звук".
Виправити на "під годинником"? (мала на увазі звук годинника). Чи краще замінити на "та" або "і"?. Дякую.
Подібні роботи
