Подумки вернусь

Тебе ніколи не забути. Не старайся.
Сліди навряд чи постираються з землі.
Лише відійдемо в світи може пропащі,
а в тім - і ти і я загублені, як всі.

Ідемо вулицями і минаєм стіни:
кого ми знаємо і з ким дружили тут?
Лише у відповідь світила із вітрини
і пустотли́ві голуби́ клюють кунжут...

Ніхто так неба не сягав, як ті повіки -
чорні метелики із серцем голубим.
Ото і вся загадка в депресивних ліках:
єдиний образ твій, а потім мрячка, дим...

Своєю вірою себе звела в оману,
хоча тебе нема, дві вічності нема.
Одну із них я провела майже за планом,
а іншу в пошуках дешевого вина.

Невтомно хай в мені горять усі надії -
впаду чолом, зіб`ю коліна, підіймусь.
Не відвертайся, хоч без мене ти щасливий -
згадай і я до тебе подумки вернусь.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 21 лют 2013 о 04:44
мітки: вірш, поезія
дуже гарно
22 лют 2013 о 02:15
Allochka Критика
Кожному читачеві цілком зрозуміле щире прагнення подумки повертатись до пережитих щасливих моментів, до любих серцю людей. Усім нам іноді хочеться віднайти у глибинах пам'яті найкращі спогади. Написано високохудожньо, лірично і трохи сумно.
22 бер 2016 о 22:41
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024