Без назви №12
І сліпим бігти в нікуди
Просто хочеться прокинутись занадто рано
Щоб доходити усі твої сліди..
Інтонація завжди потрібна
Щоб надати сенсу тим словам
Котрі скажуть неймовірне
Всю правду людям - тим бездушним псам.
Бути злим вчора, бути злим сьогодні
Яка різниця якщо бути добрим давно вже не моді
Плюватися словами,розкидуватись обіцянками,як монетами
Замість того щоб бути собою, ставати відвертими поетами
Теплі сльози крізь холодні ночі бо болить
І на серці, ніби демон поселився, тихо сидить
А насправді бракує тиші та певно вина
Для того щоб стало трішки легше - випий все до дна.
Тихі кутки кімнати. Останні фрази в нікуди. Щастя стало забагато, не вистарчає лише самоти. Ніхто не знає, як болить. Ніхто не почує тихого крику. І здавалось ця однотипна мить вгамує серця втіху.
На столі стакан води, біля нього поруч нема нікого. Закривши очі я не знаю куди піти - тільки втома нідочого. Закривши душу від усіх цих слів, не зупиняючи обіймів. Шукаючи невідомих тих світів, мої думки не стали вільні. Намагатись бути відвертим з кожною людиною просто не можливо. Просто одразу тебе зламають трохи пізніше. І тоді дійсно стане гірше.
Тараканів у моїй голові більше нікому бити. Вони замінили мої мозкові клітини, розносять там не бажану інформацію. Накривають реальність дурними снами. Я навіть іноді не можу збагнути де справжнє, а де простий дивний сон. Хочеться тримати себе в руках, тримати свої слова при собі, щоб не образити когось там. Щоб не подумали, що ти якийсь не такий. Щоб не подумали, що ти інший, не привітний, якщо ти не привітався. Що ти тупий, якщо не знаєш відповіді на якесь там питання. Що ти боягуз, якщо не зможеш почати бійку з перекачаним дядьком. Що ти божевільний, якщо робиш щось дурне у всіх на очах.
А залишатися собою якось було треба.
Ти була і тебе більше немає. Все занадто просто. Ілюзія чи галюцинація, депресія чи меланхолія? Час все вибирав по черзі. Ти забрала всі мої світи, всі мої планети, залишила мені тільки мої гріхи. Я намагався знайти твої сліди, а натомість знаходив тільки ще один пустий день . Осінь нагло давала про себе знати. Ця сука заливала холодним листопадівським дощем мою душу, а не давала шансу на нормальну погоду. І показувати свою любов, виставляти її на чужі червоні від заздрощів очі я не хотів. Навіщо показувати те, чого так прагнеш сховати?
Bergino
6
0
18
Поезія | Версія для читання 28 лют 2013 о 03:50
Подібні роботи
