Казка "Черепаха і пірат"

Жило на світі лисенятко. Якось воно сиділо на березі річки і малювало на піску якісь закарлючки.
Коли зашерхотіли кущі, до річки вийшов… Ой, леле, хто б, ви думали, це був? Еге ж, саме пірат. Він з’явився із валізою у чорну і білу клітинку та прилаштував її у своєму човні.
Так, він мав власного човна, на якому повинен був плисти до моря, а вже на морі грабувати кораблі. Щоправда, він ще не пограбував жодного, бо все не таланило бідному пірату. Якось зібрався він плисти до моря, сів у човна, та раптом як уперіщив дощ, справжнісінька злива. А плисти у човні, тримаючи в одній руці парасольку, а в іншій весло, дуже незручно. Отож довелося пірату повернутися додому.
І так завжди. То він загубить свої окуляри, а без них можна корабель сплутати з акулою, а тоді- начувайся, пірате! А то забуде покласти до валізи свої чорні пістолі. Або ж чорну пов’язку на око та червону хустину, щоб обмотувати її навкруг голови. А без пов’язки на оці та намотаної на голові хустки хіба хто злякається пірата? Та навіть маленькі рибки- і ті б глузували з нього.
Так і доводилося пірату щоразу вилазити зі свого човна та й чимчикувати додому. Він виходив із лісу, сідав до тролейбуса і їхав. Та поки діставався до свого будинку, на вулиці робилося спекотно. І ніякої охоти грабувати кораблі уже не було. Пірат сідав тоді у крісло і читав газету. Або займався іншими такими ж важливими справами.
Але цього разу пірат поклав до своєї валізи геть усе, що потрібно було йому у його піратській справі.
Отож, влаштувавши валізу у човні, пірат усівся на великому камені, щоб відпочити. Він поклав капелюха поряд себе і витер піт із чола великою картатою носовою хустиною. А камінець раптом захилитався туди- сюди та поповз до річки.
Пірат дуже здивувався й зіскочив із дивного каменя. А той виявився великою морською черепахою. Вона нещодавно припливла річкою в гості до своєї родички- річкової черепахи. Річкова черепаха дуже зраділа і подалася до крамниці купити печива до чаю, щоб пригостити свою морську родичку. Але, звісно, хоч як вона не поспішала, та чекати її довелося довгенько. Отож морська черепаха лежала собі та й грілася на сонечку.
- Ого, оце черепаха! Нічогенька собі,- зрадів пірат.- От добре! Заберу її собі і зварю вдома черепаховий суп. То, мабуть, добра штука. Інакше про цей суп нічого не писалося б у матусиній кулінарній книжці.
Пірат ледве підняв черепаху, поклав її собі на спину і міцно прив”язав до себе мотузкою.
- А грабувати кораблі попливу іншим разом, як закінчиться черепаховий суп. Бо хіба кожного дня доводиться їсти суп із морської черепахи?- думав пірат, ледь чимчикуючи зі своєю важкою ношею на спині.
- Дур-р-рень, чер-р-репаха гір-р-рка!- заволав на дереві папуга.
- Сам ти дурень! Звісно, папуга. Чому ж вона гірка? Може, наїлася полину? Я насиплю в суп варення або цукру. Напевно, про це теж написано в матусиній кулінарній книзі,- відповів пірат і потягся далі.
Лисеняті стало дуже шкода таку поважну стару черепаху. Тим паче, що вона так гарно вміла співати, коли лежала на сонечку. А взагалі, лисенятко не розуміло, як-то можна зварити суп із такої величезної черепахи. Мабуть, вона не влізе в жодну каструлю, навіть щонайбільшу.
А тим часом пірат все віддалявся. Лисенятко забігло вперед нього і почало швиденько- швиденько рити нірку в землі.
Пірат ішов і подумки був уже вдома, біля великої каструлі, над якою підіймалася запашна пара від черепахового супу.
Коли раптом- хрясь! Замість землі у пірата під ногами опинилося небо. Саме так, адже пірат провалився ногою у вириту лисенятком нірку і так гепнувся на землю, що навкруг аж загуло. І тепер черепаха стояла на своїх чотирьох кострубатих ногах, а пірат був міцно прив”язаний до неї і лиш бовтав у повітрі руками й ногами, лементуючи на весь ліс.
Та черепаха не зважала на цей концерт і прямувала собі тихесенько назад до річки. Шубовсь! Вона пірнула в ріку, і над водою ще деякий час метлялися дві ноги і дві руки, а потім і вони занурились.
Пірат під водою пускав безліч бульбашок, а вони спливали на поверхню і там лускали. Маленьким рибкам ті бульки страшенно подобались. Вони гадали, що то їхні мами придумали для них нову розвагу.
Та пірату не дуже подобались оті його власні бульки. Він плив на черепаховій спині, булькав і мріяв про ясне сонечко і яскраво-зелену травичку на бережку.
Черепасі ця несподівана ноша дещо заважала. Їй виповнилося вже 300 років, 3 місяці, 3 неділі й ще 3 дні. Вона була на пенсії, і їй несила було вже так переобтяжуватись.
- Гей, раче,- звернулася вона до рака, який щось собі порпався біля каменю.- Будь ласкавий, друже, зроби приємність старенькій. Розкуси оту кляту мотузку, бо вона мені вже намуляла всі боки.
Рак витягнув свою здоровенну клешню, чик-чик- і готово. Черепаха радісінька, з полегкістю почала пірнати і перекидатися у воді.
А пірат дістався поверхні і ледве виповз на берег. Довгенько він ще відсапувався і виливав воду з вух та носа. Потім знайшов у траві свої окуляри, взяв валізу і попрямував до тролейбусу.
Коли він увійшов до свого будинку, то подався до матусі і розповів про свою пригоду.
Матуся стала навшпиньки, потім ще трохи підстрибнула і поцілувала свого синочка в лобика. Бо він виріс такий високий, що й не дотягнешся. А потім змастила йому подряпини зеленькою.
- От бачиш, не виходить із тебе пірата,- сказала матуся. – І чому тобі заманулося саме грабувати кораблі?
- Розумієш, матусю, - відповів пірат,- всі мої знайомі працюють хто лікарем, хто аптекарем, хто водієм. І серед них- жодного пірата. В наш час вони взагалі майже перевелися. Ось я й подумав, хай хоч один буде пірат, тобто я.
- Та ні, годі вже дурницями займатися,- розсердилася матуся. – Я думаю, краще бути пекарем. Такі гарні тістечка можна випікати!
І матуся подарувала йому свою кулінарну книгу.
- Як це я раніше не додумавсь?- здивувався її синочок.- Це ж так гарно- бути пекарем!
І, взявши подаровану йому кулінарну книгу, бувший пірат попрямував до пекарні, щоб влаштуватися там на роботу.

Із збірки "Казки метелика Частинки Неба"