День другий

День другий ( Продовження)

Ніч накрила все, що тільки могла. На вулиці було так темно, що ніхто не зміг би навіть розгледіти свої власні руки. Вітер давно стих, або просто втік бунтувати у інший район чи навіть в інше місто. Довкола панувала тиша, і складалося враження, що всі люди на землі давно вимерли, як динозаври.
Тьху!
Довкола панувала мертва тиша, і лише в одній квартирі горіло яскраве світло. Буває так, що просто хочеться просидіти всю ніч наодинці. Тому він так і робив. Їв гарячі канапки з ковбасою та тертим плавленим сиром. зроблені власноруч та тупо дивився в телевізор, де Росс замість ім'я Емілі назвав ім'я Рейчел. Закипів чайник.
Ця зима давалася взнаки: чим ближче було до Нового Року, тим більше вулиці вкривали величезні ковдри снігу. Одним це було до вподоби, просто це було діти, а іншим не дуже - просто це були водії, які ще не змінили свої шини на потрібні для такого сніжного сезону.
Коли він наливав собі кави, то не навмисне обпік собі мізинець. Притуливши його до вуха, йому стало не так боляче. Поруч лазив туди-сюди персицький кіт, а перед тим він собі мирно спав на дивані, допоки на нього не впала шафа.
Тьху!
А перед тим він собі мило спав на дивані, допоки його котячі сни не перервав крик хазяїна, який не вміє наливати собі кави. Щоб заспокоїти котяче мявкання та свої нерви, він просто відкрив холодильник, просто дістав палку молочної ковбаси, відрізав кілька круглих шматочків, посік їх на квадрати і просто положив їх в миску, на якій було написано "Віршик". Чому таке дивне ім'я - це знав лише той, хто подарував кота цьому хлопчині. І по якихось там дивним причинам попросив його не переназивати, просто попросив і все. Тому це не було дуже так важливо.
Годинник пробив другу ночі, а спати йому так і не хотілось. Можливо це через думки в його голові, а можливо через те, що він по троху вже почав забувати, що таке дійсно нормальний та міцний здоровий сон. Він вмостився на диван, а навпроти нього на столі красувалася чашка кави , смачне печеня невідомого виробника і кіт, який приліз щойно з кухні і стрибнув без дозволу на стіл, щоб помитися лівою лапою. Недовго це купання тривало, адже хлопець прогнав його фразою "А ну киш!" і пухнастий товариш без всіляких претензій зі столу приземлився на підлогу і зламав собі лапку.
Тьху!
Вмить десь в кутку кімнати, де сидів хлопець, на підлозі завібрували штани. Зробивши ще один ковток, він положив чашку на стіл, тим самим розливши трохи кави, яку машинально витер своїм правим рукавом. Витягнувши телефон зі штанини, він кинув їх знову на підлогу, майже у те саме положення, яке було до того. Тоді поглянув на екран телефону. Він далі продовжував вібрувати, а замість звичайної заставки Нью-йорського Центрального парку на дисплеї, просто блимало біле світло. А найдивнішим було те, що на панелі світила лише одна кнопка виклику. Вона була такою яскравою, ніби розжарена гарячим зеленим світлом,ніби як крихітна атомна частинка Сонця. А всі решта клавіші були темними, і навіть здавалось що холодними. Хлопець не дуже був таким всім здивований. Перше, що спадало на думку, так це те, що сіла батарея, або просто якийсь там стандартний збій у телефоні, але він все одно, ніби навмисне продовжував вібрувати. Хлопцю не залишалось нічого, окрім як підняти слухавку. Він натиснув на єдину яскраву кнопку на телефоні.
І коли він це зробив, одразу зникло світло в квартирі. Почувся свист вітру і всі вікна в кімнаті відчинились. І крізь одне з них щось втетіло, було чутно змах крил птаха. Хлопець на потемки хотів знайти вмикач світла, але намацавши тільки голу стіну, він зрозумів що вимикач зник. Так само як і двері, які вели на кухню. Хлопець намагався знайти хоча б якесь джерело світла але майже все було безрезультатно. Але він згадав, про коробку сірників, яку він положив собі у кишеню, коли підпалював газ, щоб закип'ятити воду на каву. І тільки-но хлопець підпалив сірника, тільки-но хотілось народитись мале полум'я, як одразу було загашене різким змахом чорної ворони. Хлопець з переляку упав на підлогу, але продовжував дивитись в сторону, де полетів птах. Через кілька секунд в кутку кімнати відкрились два білих маленьких кружочки. Це були очі. У темноті їх було дуже легко розгледіти. Вони пильно дивились на хлопця, а він дивився на них. Але вмить білий відтінок очей птаха став криваво-червоним, до кімнати увірвався сильний вітер, а позаду хлопця щось почало вібрувати. Той з жахом повернувся і одразу застиг на місці: на паркеті лежав телефон і тільки одна єдина кнопка світилась гарячо-червоним. Це була кнопка збою виклику. Хлопець не думаючи взяв телефон в руки і нажав потрібну клавішу.
Прокинувшись у холодному поті, хлопець ще кілька хвилин не міг прийти до тями. Здавалось, що в голові думки працюють відбійним молотком. "Це лише сон" - промовив юнак. "Це лише простісінький сон" - заспокоював він себе. Тоді підірвався з ліжка, він чкурнув у ванну. Кілька потоків холодної води почали вибивати з нього негатив. По троху заспокоївшись, хлопець попрямував на кухню, щоб зробити собі ще одну чашку кави. "Досить мені спати, я так швидко з глузду з'їду, досить." Тільки-но переступивши поріг кухні, як позаду пролунав стук вхідних дверей. Хлопець поглянув на годинник, але стрілки чітко і непорушно стояли на двійці, а хтось продовжував несамовито стукати в двері. Під впливом того, що сталося недавно і те, що він вже не може навіть нормально собі приготувати кави, хлопець якось нервово і ніби швидко попрямував до вхідних дверей і відчинив їх. Перед ним стояв маленький хлопчик десь так років семи. У нього були надзвичайно блакитні очі, а на руках була табличка на якій було написано "І будь собою 4,5,6". Тоді він щиро посміхнувся і швидко побіг сходами вниз.
" Я точно їду з глузду" - подумалось хлопцю, який стояв на порозі своїх власних дверей і абсолютно не розумів що відбувається та що відбулось. З іронією на серці та дурною усмішкою на обличчі, він зачинив двері. Тоді підійшов до дзеркала, подивився на свій майже щоденний вид, поправив трохи собі своє волосся. Позаду почулося мявкання кота, хлопець повернувся і одразу натикається лівим оком на дуло пістолета. Пролунав постріл.