Пробачення просити я не стану

Пробачення просити я не стану,
Не винна я, що зрадив мені ти.
Тебе любити я не перестану,
Ніколи не скажу тобі піти.

Благати залишитись я не буду,
Не в моїх силах втримати тебе.
Можливо, з часом, я тебе забуду…
Та зараз прошу ,пам’ятай мене!

Вірші тобі писати перестану,
Хоч крик душі так проситься в рядки….
Забуду очі ті, хоч в них я тану…
Я вижену про тебе всі думки.

Хай зрадив ти, я тобі пробачу,
Забути обіцяю всю брехню.
Бо досі я, коли тебе побачу,
Горю коханням, з силою вогню.

І з кожним днем, як свічка погасаю,
Із думкою про тебе на вустах,
Не смію я признатись,що кохаю…
В мені чомусь застиг той клятий страх…

З минолого вірш...про невзаємне,але для двох кохання...

Tina

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 01 бер 2013 о 19:49

мітки: вірш, поезія

Показати всі коментарі (4)

Tina

дякую

03 бер 2013 о 21:49

Mila

настільки передано почуття, стрімко і насичено!!!

05 бер 2013 о 03:11

Анонім Критика

Настільки правдиво передано почуття зрадженої людини, що аж захоплює дух.

Думаю, багато хто із читачів, які пережили подібне, практично в усіх словах солідарні з Вами. Похвально, що, незважаючи на пережиту зраду, дівчина обіцяє своєму коханому пробачити і забути усе, що ще раз підтверджує справжність, красу й силу високих почуттів. Але от фінал незрозумілий: Ви і так уже все визнали і в усьому зізнались, що ж тоді лякає?!