Віталік
Женя аж спіткнулася, побвчивши раптом на вулиці його. Він йшов їй на зустріч. Не страшно. Ні, не заспокійливо нестрашно, а насправді НЕстрашно! І це радує. Чомусь (чому б це?) подумалось, що два роки тому вона б точно якнайнезграбніше впала, розчервонілася і не знала що казати. Женя щасливо посміхнулася при думці про те, що ті роки вже позаду.
- Привіт! – сказав він і зупинився щоб продовжити розмову.
- Привіт! – прощебетала легка та рада не зустрічі, а своїм думкам, Женя, і пройшла далі, і не думаючи зупинятись.
Вона знала, що за долю секунди Віталік теж, злегка спантеличиний, піде далі. Він побачив її гарною та життєрадісною тепер, і це – найкраще, що могло статися.
Та все минає. І, Слава Богу, закоханість та депресія - також. Віталік тепер сприймався, як чужа людина. Власне, по-суті, воно так і було. Та раптом, чомусь він наздоганяє Женьку і незграбно питає :
- Як справи?
- Усьо прекрасно, - відповідає дівчина, посміхаючись типу «непроти з тобою потеревенити, але чесно-чесно поспішаю», - Каті зараз немає в місті, вона завтра приїде.
- Та байдуже, - зізнається Віталік, якого Катя, доречі, тоді відшила. – Як у тебе справи?
- Та офігенно все! Але запізнююсь я, давай іншим разом.
З цими словами радісна Женька пішла далі, а Віталік більше не наздоганяв. І байдуже, чи буде колись той інший раз, це не важливо.
...Два роки тому...
Студенти Женя, її сусідка по кімнаті Катя, та їхні друзі (також студенти), відмічають якесь свято у гуртожитку. Віталік приділяє Жені багато уваги (або їй просто так здається, бо їй, оптимістці, дуже б цього хотілось). А як же інакше? Як можна у нього не закохатись? Як він говорив, як поводився, виглядав(!) Навіть його недоліки здавалися оригінальним доповненням ідеалу.
...Через кілька тижнів...
«З днем святого валентина!» - вітав радісний напис на листівці, котру читала Женя.
Голова запаморочилась від слів, що вона там прочитала.
«Дарую цю листівку найкращій дівчині, яку я знаю!
Найкращі хвилини мого життя проведені з тобою
Коли ти поруч – я відчуваю, що таке життя
Кохаю тебе! Сподіваюсь, ми будемо разом?»
Весь світ враз перевернувся у її свідомості, а з очей побігли сльози. Це дійсно була трагедія. На першій строчці знайомим почерком писалося: «Люба Катю!»
LuluFreack
7
1
18
Проза | Версія для читання 05 бер 2013 о 03:27
Подібні роботи
