Зеркала

Лицом к лицу, глаза в глаза
И я уже не знаю кто же из нас я
Мои слова застывают на устах
Всё, что осталось – это только страх

Я слышу крик, а дальше тишина
Я так боюсь потерять себя
А Он с усмешкой глядит мне вслед
И повторяет: ”Тебя больше нет!”

Я разбиваю на осколки зеркала
А вместе с ними разбиваюсь я
И в отражениях лишь его ужасный взгляд
Он манит меня вдаль, и нет пути назад

Я слышу крик, я чувствую шаги
И всё сильнее страх у меня внутри
Я знаю, это не моя вина
Там, по ту сторону был уже не я…
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 15 бер 2013 о 20:25
мітки: вірш, поезія
Анонім Критика
Влучно описано певну роздвоєність, що зумовлена протиборством між реальним і бажаним. Це нормально, що таке протистояння є, але погано, коли уже не можна відрізнити реальне від бажаного. Відбитком песимізму й безвиході оповиті фінальні рядки вірша.
14 січ 2016 о 04:13
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024