Автобіографія старого дурня №2
(особистий щоденник з 13 до20 років)

1-ша частина тут - http://juramax.com/work.php?id=3182
Застереження

Всі герої є вигаданими, а всі можливі співпадіння та схожості імен та власних назв міст, інституціій, установ, генделиків та іншого дріб’язку є чистої води випадковістю.
Книга призначена для чоловіків після 14 років та жінок після 12. Не рекомендована шизофренікам, неврастенікам, людям з манією величі та загостреною чутливістю до всього сущого. Протипоказана також особам без життєво необхідного ліміту почуття гумору. Хоча серйозні пацани можуть читати. Також перегляд дуже бажаний для вразливих індивідів, меланхоліків із букетами різних комплексів, флегматиків та інших пофігістів із загальмованою нервовою системою. Друзі, ви не самі!
Кожна сторінка цього опусу є наскрізь символічною, тому відразу просимо панів та паньок налаштуватися читати між рядків, а подекуди і між сторінок. Все, що буде сприйняте буквально, визнається таким, що далеке від істини та є банальною інтерпретацією і може бути використаним проти вас на суді Божому, виходячи з міркування суб’єктивності усіх ваших суджень. Тому міряйте та осуджуйте, але не забувайте що своєю міркою та по своїй подобі робите діла ці чорні.
Всі судження, навіяні стереотипами та іншими суспільними шаблонами вважаються поверховими і визнаються риторичними. Після чого здійснюється процедура їхнього ігнорування.
Не рекомендовано читати книгу братії, що вже от-от приєднається до пращурів, оскільки на світі залишилось ще надто багато справ, які є значно важливіші та більше варті вашої уваги, аніж цей убогий зшиток, один із десятків тисяч, що штампуються кожного дня. Хоча можливо для когось ця книга – це найцікавіше, що можна зробити перед тим як йокнути... так би мовити, дати жабі цицьки....чи щоб щоб сама жаба цицьками потрясла, проводжаючи в останню путь.
Свої зауваги, пропозиції, репліки, відгуки закодовуємо в паперовий формат і чинимо по совісті(bodiadub@gmail.com). В особливих випадках дозволяється закодовувати в кавовий формат в шоколадному стилі і презентувати Вашу рефлексію безпосередньо автору, при цьому попередньо узгодивши кількість шоколаду та міцність кави.

Передмова
вівторок, 22 грудня 2009 р.субота, 12 грудня 2009 р.

Я міг би почати передмову в такому стилі.
Я довго думав чи видавати цей роман, зважував усі ‘за’ і ‘проти’, терзався у сумнівах стосовно можливої реації людей. Так, мені було страшно за наслідки, в облозі яких опиниться цитадель мого життя після публікації книги. Маленька душа аж згорталася в клубочок, щоб здаватися ще меншою – свідомість, зацькована страхом бути відторгнутою, незрозумітою, непочутою переживала тривалий параліч. Було страшно, що мій город через тиждень після публікації буде ущент запердолений каменюками добродіїв, котрі постраждають від розчуханих текстом асоціацій. Бо й справді в цій книзі є багато універсальних загальнолюдських тонкощів і тому кожен може знайти там себе. Але я не стану писати такого вступу. А напишу так.
Так, ця книга є маніфестом особистості в цьому здеособленому, глобалізованому світі; є протестом людської індивідуальности проти фальшу, деяких стереотипів та суспільних норм; є суб’єктивним переосмисленням цінностей; рефлексивним аналізом сенсу та структури людських стосунків; спробою надавати маленьки деталям грандіозний сенс, а на важливі події не звертати уваги; спробою емоційно охопити весь світ через маленьку призмочку життєвого шляху однієї людини. Маю надію, що ця книга стане ще одною краплею у розуміння людиною самої себе та інших. Сподіваюся, що це допоможе багатьом читачам уникнути численних душевних терзань та пошуків і дасть можливість піти далі за мене, розвинути і поглибити зміст речей. Ні, ні! Щось занадто емоційно вийшло, повно наносного пафосу. Треба переписати.
Книга, що зараз зручно вмостилась у ваших теплих долонях або покірно розляглася пере вашим набундюченим та сконцентрованим чолом, підпертим руками, під пильним поглядом оголивши свої принади є артефактом, що складається з куска паперу, запсованого фарбою, але з логічною тенденційністю послідовності плямок. За допомогою того чуда, на якому ви зараз концентурєтесь пару людей ‘накосять бубулєтів’, в тому числі і я, Ваш скромний слуга. Тому від імені нашої Держави дякую Вам за інвестиції в розвиток ракетобудування! Адже отримавши гонорар, а з ним і можливість нормально харчуватися, я згодом споряджу нормальне потомство, що буде підкорювати глибини космосу і зробить осяйний провал в пізнанні людства. А я в цей час поки Ви читаєте, прикриваючись в кутку фіговим листочком, скромно чекаю слави, тріумфу, визнання та інших пов’язаних із письменством почестей. Маю глибоку надію, що цей дебют продовжить мене у вічності і я житиму у головах Вас та Ваших внуків та правнуків, сідлаючи думки, паразитуючи у віршах, цитатах та простих споминах прийдешніх поколінь. І напишуть по смерті і буде епітафій: ‘Жив, любив і був похований, благородний наче олень, останній подорожній. Що за життя багато і часто усміхався, не завжди маючи на те причини, ба тим більше – зовсім не потребуючи їх’.
А якшо по-чеснаку, то нормальней був пацан і тьолка в нього була! І рішив він якось кнігу написати і вийшло вроді так нічого. А книга сама про жизнь, братву, любов, учьобу, папіка і маміка, братішку, бабло, еротіческі фантазії та адекватні стосунки зі світом.
‘І вирушимо у путь крізь зливу власних днів’
Томан Ділан
Вступ
Перша книга практично позбавлена мистецької цінності, окрім хіба що реалістичного відображення підліткового мислення і усієї його убогості. Проте там є щирість. Тому там можна знайти тільки натяки на художню стилістику які ледь-ледь прокльовуються крізь товщу шаблонів, слів, банальностей, очевидностей і загальновідомих істин. Передбачаю що ця частина буде цікавою для 2000 науковців, аматорів та окремим особистостям, які культивують глибоку зацікавленість до психології особистісного розвитку. Також книга буде цікава і корисна молодикам і молодичкам 8-11 класів, які знайдуть багато спільного з тим, що вони зараз відчувають і про що думають, зможуть висмикнути цікаві ідеї та швидкі вирішення багатьох намозолених проблем.
Вступ №2

Вступ перероблений
Ще один вступ
Вступ, написаний через пів року(в зрілішому віці)
Прогрес з’являється неодмінно всюди, де махають кайлом, невтомно кайлом. Головне – вдумливо зморщити лоба, міцніше стиснути ручку і вкладатися добряче в кожен гуп.
Нехай помру я в серпні, ... я не боюсь. Якщо за наступні 6 сторінок в своїй тоненькій писюльці я не переконаю Вас. Тоді були бисте чисто гейби дурні, якби не пропустили першу книгу. За наступні 6 сторінок Ви маєте вирішити чи читати Вам проторефлексивний душевний накип, чи звернутись одразу до текстів більше цивілізованих, зрілих, вдосконалених досвідом попередніх поколінь самостей та ідентичностей, трупи яких спочивають в мене на дні. А про мене, можете і до психіатра звернутись!
Дощ почався, тож рушаймо в дорогу. Його тінь чекає на нас опівдні. Бо час настає і ми вже не можемо не піти. Бо перші краплі вже летять і от-от ударять об землю. Ходімо, бо роса не пробачить нам самотності трав.
- Ти де??? – У глибинах півночі(24:00), на вершинах самості.
Все написане відзначається неабиякою непересічністю та красою формулювань. Проте підтекст значно важливіший від тексту, несказане – від сказаного. Незказано незрівнянно більше...і воно значно глибше і значно красивіше існує і може бути сказане...якось згодом. Тиша приховує стільки божественних звуків та мелодій, а в темноті можна знайти стільки кольорів та предметів. Тому просто легенько привідкрийте ковдру тексту і перед вашим зором постане тепле, ароматне, молоде, пульсуюче тіло із божевільно знадливими вигинами та гранично філігранними обрисами, із ніжною відточеністю ліній...тіло змісту під ковдрою слів. Сенс – як смачна глибока вода, - він завжди залягає далеко під товщами грунту, піску, каміння. Суть не в самих словах. Вона тільки ховається за ними.