Повір
Словами описати важко,
Бо люблять вже дорослі і ще діти.
Але любити деколи буває тяжко.
Любов дорослих є простою,
Вони не знають труднощів й біди.
Любов юнацька не дає спокою,
Якщо ти любиш, то тоді терпи.
Терпи образи й відвертання,
Терпи недобрі погляди в бік свій.
Якщо страждаєш, знай, що це – кохання.
Воно неначе той бджолиний рій.
Коли цього ти зовсім не чекаєш,
Немов бджола, любов тебе кусає.
Біль неминучий, ти це добре знаєш,
Ти знаєш, та чуття бере своє й все вирішає.
Не хочеш вірити у гірше,
А хочеш бути оптимістом.
«Я закохалась! Це найліпше!»
Та треба бути реалістом.
Якщо по-справжньому людину любиш,
Переживеш миттєвостей багато.
Боятися не варто, що осудять
Невірні. Бо любов крилата,
Немов метелик. Раз – і втік!
Якщо його ти не впильнуєш,
Як в небі є його найвищий пік,
Так і в коханні. Ти це ще відчуєш.
2007 р.
Amster_Dama
9
0
18
Поезія | Версія для читання 17 бер 2013 о 21:23
Анонім
Критика
Ви наводите багато переконливих аргументів щодо того, що кохання пов'язане з терпінням і стражданнями. Їх так багато, що уже й не знаєш, коли настане той "пік". Питання: чи справжнім є те кохання, що приносить стільки страждань - відкрите, чи не обезкрилять ці страждання людину. Щодо словесного оформлення, то слово "вирішає" звучить не нормативно
Подібні роботи
