Зелений

Я хочу малювати твої очі,
Та я не пам’ятаю їхніх рис.
Заплуталась у «хочу» поторочі,
А серце монотонно: «ти змирись».

Оливкові, як трави під водою,
Як свіжа, не розтоптана весна.
Якби до них торкнутися рукою,
Їм волю б та до травня кріпосна.

Закутана, захована, закрита.
- турбота, бо від холоду беріг.
- смачне ховаєш, пляшка не розлита.
- і врешті-решт не пустиш за поріг.

Зелений той обернеться на спокій
Із нього у байдужість проросте.
І світ наш не такий уже глибокий
Тихенько перетвориться в пусте.
land icon
17
view icon
Поезія | Версія для читання 22 бер 2013 о 18:41
мітки: вірш, поезія
Показати всі коментарі (4)
дякую) якби не траплялось, то й цих рядків не було.
25 бер 2013 о 17:57
Анонім Критика
Досить гарний елемент людського образу Ви обрали для свого твору. Очі - це не тільки дзеркало душі, як кажуть у народі, а це й показник духовного росту особистості. Чудово, що Ви й наводите асоціації до кольору очей коханого. Тільки не зовсім зрозумілий останній рядок другої строфи: там чогось не вистачає чи є щось зайве, як на мене
21 гру 2015 о 11:35
Анонім, Дякую, завжди рада відгукам. У вказаному рядку мала на увазі "кріпосну" весну, яка набуває повного розквіту у травні.
22 гру 2015 о 18:41
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2021