Приреченість сивих дум
Й болять укуси комарів і ворогів,
Коли в руках щезає та синиця,
Що чОмусь маю замість гордих журавлів,
Коли, бува, за лІта, ясної погоди,
Й не помічаєш радощів хмільних дощів,
«Втомилась жити», - в голову приходить,
І не чекаєш те, що так в житті хотів.
Я ще не встигла, начебто, спіткнутись,
Та часто холод уплітався у тепло.
Нікому не лила, пила ж отруту
Із рук коханих. Хай. Воно уже пройшло.
Чому ж втомилась жити, милий Боже?
На ранок сором обіймає, гострий сум.
Я знаю, що нечесно і не гоже
Приреченість впускати в душу сивих дум.
Бо, мабуть, знаю, схиблю – і пропало…
Не зможу повернути, що в пісок пішло.
Навіщо віддавала на поталу
Свого сердечка щирість? Відданість – на зло?
Ось кажуть, що життя – смугаста зебра.
Піду шукати край, де вишні білий цвіт
Ті чорні смуги зафарбує в небо.
Відчути пульс життя у трепетній руці.
Liolina
6
1
18
Поезія | Версія для читання 30 бер 2013 о 05:36
що ж у вас так все песимістично....втомились жити....
Веселіше! Не плутайтесь! Все буде гаразд! Пам'ятайте одне: все в Божих руках!!!!
Веселіше! Не плутайтесь! Все буде гаразд! Пам'ятайте одне: все в Божих руках!!!!
Red_Forest, дуже дякую
це - не з останніх віршів, був такий настрій від певної ситуації
жити - це прекрасно
це - не з останніх віршів, був такий настрій від певної ситуації
жити - це прекрасно
Allochka
Критика
Добре, що навіть у смугастому житті автор шукає білий колір або колір неба, щоби ліквідувати хоча б якісь темні смуги. Це надає твору оптимістичного звучання. Хоча іноді "втому від життя відчувають усі.
Подібні роботи
