...................................

Мені так хочеться, щоб ти зайшов зненацька у кімнату…знаю заб’ється скоріше серце, та ні, воно вискочило б… від хвилювання. Тихо сядеш навпроти мого ліжка, дивитимешся мужнім поглядом і мовчатимеш, а я схвильовано говоритиму якісь дивні речі, мріятиму про твої ніжні обійми, про те, як вдихатимеш запах моєї шкіри, а я від цього божеволітиму. Промовиш біля вушка якесь миле слово, поцілуєш в чоло наче свою дитину. Мені так не вистачає тебе, мені ніколи не було тебе вдосталь. Ти то з’являєшся в моєму житті, то безслівно пропадаєш і цього разу мабуть назавжди…Може в другому світі-житті і поміж інших правил в нас буде ще один шанс.
Знову тиша ятрить мою душу, ти мовчиш…
Я кричати мушу…
Розриваючи нутрощі серця
Ваблять в пекло твоїх два озерця
Вже не знаю той колір неба
Чи то сизий чи голубий
Мені лиш волі від тебе треба
Милий облиш, а ще краще убий
Почуття, що застигли у часі
Поцілунки можливі, слова що прекрасні
Дай хоч пожить, не нудись мені в сні
Ми минулись, як минають дощі, як листя опале, і сніг по весні.

Varvara

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 07 гру 2012 о 03:01

мітки: вірш, поезія

Melaverde

особливо сподобалось формулювання останнього рядка - "Ми минулись, як минають дощі, як листя опале, і сніг по весні".

07 гру 2012 о 03:14

eFJey

чудові слова! гарний стиль написання слів суму душі..

09 гру 2012 о 04:33

Анонім Критика

Неординарний підхід реалізовано у творі. Сумно й тужливо стає, коли поринаєш у нього й усвідомлюєш сповна його зміст. Але те, що почуття передано один в один, - радує.

22 січ 2016 о 17:53

Подібні роботи

***