І ніч. І темінь. Й зірвана
стежина...(Байдужість як форма
порятунку загублених душ)

І ніч. І темінь. Й зірвана стежина...
Як боляче я впала на асфальт,
Іще жива, та крила надломила,
І вільно дихать заважа кобальт.

Кружляють зграї вороння у небі,
Зробилось чорним все, що не цвіло,
А я іду по ламаній потребі
Когось любити - це найтяжче зло.

Спитать кого немає, де я буду,
Всі зайняті, у всіх свої діла.
Байдужа сутність - без емоцій люди,
Байдужі люди - без душі тіла.

Ішла я по дорозі - заблудилась,
Мене впевняли, що вона одна,
Довіра впала в прірву і розбилась,
Я споглядала, як вона вмира.

Вмирає все: й образа, і людина,
То рана вже ніяк не зажива.
І ніч. І темінь. Й зірвана стежина...
Як боляче я впала, я жива!
alina_golyk
alina_golyk
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 13 кві 2013 о 12:07
мітки: вірш, поезія
Гарний вірш!
Людина жива, доки відчуває біль.
22 лип 2013 о 7:50
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022