Україно, моя ти ненька люба!
Все патрають тебе на шмаття...
Не зупинить тих нелюдів згуба.
Все це бачити сумно браття.
Знов недоля тебе спіткала,
Нема змоги розправити крила.
Стільки лиха ти вже подолала
Та терпіти ще довго мила...
Твої діти не мають поваги,
Ні любові, ні краплі сумління.
Вони повні по вінця зневаги...
Чи ж постане нове покоління?
Як же можна паплюжити мову
Та натомість чужу обирати?
Розірвати б ту підлу змову,
А всіх винних у тім покарати.
Маєш голос найкращий в світі
Та мовчиш все немов оніміла,
А знеслав"я твоє в зеніті...
Ти ж кохана зацепеніла...
Ти ж розумна і знаєш добре,
Що ніхто тобі не зарадить...
Маєш серце палке та хоробре,
Лиш єдине воно не зрадить!
Я благаю з колін підведися -
Ти ж нікому нічого не винна
Та від пут тих нарешті звільнися,
Бездіяльність твоя злочинна!
2012р.
Alimat
5
0
18
Поезія | Версія для читання 18 кві 2013 о 00:29
Анонім
Критика
Написаний у дусі щирого вболівання за долю України, Ваш вірш є своєрідним закликом до волі, до боротьби за неї. Відчутно, як щиро й трепетно автор вболіває за Батьківщину, співпереживає за її недолю. Похвально, що Ви акцентуєте увагу на українській мові як важливій складовій державності. Але поправте: "заціпеніла".
Подібні роботи
