Щастя

Що найбільше багатство, найвище добро у житті,
Ніж зіниці дітей, у майбутнє вузенький місточок?
Що є більшим од дива дитячої радості, і
Коли крихітні пальчики вас відпускати не хочуть?..

А обійми дитячі – це впевненість: все ж недарма!
Милі очка зігріють до сліз, це віконця едему.
Коли поруч із нами дитячого світу нема –
Чи тоді ми великі, дорослі, хіба ми ростемо?

Сотворити маленьке життя – от задача яка;
Не придумало небо для смертних гарнішого вчинку.

…А колись, може скоро, народиться й в мене донька,
Усміхаючись мамі і сонцю, маленька людинка…

V_Shevchuk

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 26 кві 2013 о 20:01

мітки: вірш, поезія, щастя, діти

Анонім Критика

Дуже гарно, щиро й ніжно сказано про "завдання" людини. Філософізмом пройняті рядки, у яких стверджується:
Коли поруч із нами дитячого світу нема –
Чи тоді ми великі, дорослі, хіба ми ростемо?
(Немає особистісного зростання без продовження роду)
Мабуть, істина і вічність саме у дітях

17 гру 2015 о 19:22