Без назви № 27
Тебе кохати так хотілось , дійсно. Так хотів притулитись до твого голого тіла та ковтати ці дні разом. Так палко і шалено. Ніби ми самотні на весь світ. Обійняти душу своїми руками, торкатись твоїх губ, торкатись самої тебе, так ніжно, як дозволяє тільки етикет.
Якщо будуть сльози, ми скажемо що це вода. Якщо стане боляче, скажемо, що це особисте. Якщо покохаємо - просто збреши. Якщо поховаємо - то тільки один одного. Але тільки у різні дні, досить з нас Шекспіра. Це все нагадувало самотність на двох, типу ти, типу я, типу і все. І це було так прекрасно, ніби вже про нас піклуються наші діти, і вони нас не віддають в дім пристарілих, а приходять запитати як ти та показати свою дочку - нашу внучку. І сукою буде той, хто скаже що немає раю на землі...
І все це як у казці, тільки кульмінації аж ніяк не видно. Лише годинник пробив восьму, а потім знову і знову, а тоді сіли батарейки, тільки не зникла моя прохолодна душа. Я не сліпий, я знаю, як треба любити. Я не комаха, яка б'ється у світло, я не потвора, що всіх лякає, я просто людина, яка вміє зрозуміти незрозумілого. Я той, кого довго так шукав. І залишається тільки жити, щоб шукати далі те, чого так хочеться.
Стакан води і думки. Про всіх, про нас , про тебе. Так легко і так відверто. Ніжно, тупо і шалено. Свої почуття вже невзмозі приховати, я тебе кохаю, бо так хочеться кохати. І в цю самотню ніч, ми створимо собі наше щастя без слів...
Подібні роботи
