Ні вірша в серці, ні поеми…
Лиш морок й зливи на душі.
Я був над прірвою дилеми
Однак забувся у вірші...
Мене як вбила пам'ятаєш?..
Словами, що зірвались з вуст.
На смерть ти ранила й не знаєш,
Як в мить одну втрачають глузд.
Мій світ зірвався у провалля
І довго там лежав на дні.
Нема нічого лиш зітхання
Хоч зорі й сяяли мені.
Лежав я ніби в домовині,
А в грудях той іще смітник.
Та не годиться так людині -
Здаватись. Я цьому не звик.
Якщо зламали то не встати...
Боротись стану знов і знов,
Що разу буду воскресати
За смерть, життя, а чи любов!..
Gene
10
0
18
Поезія | Версія для читання 17 гру 2012 о 07:03
Анонім
Критика
Яскраво зображено почуття людини, якій було завдано ран словом, душа якої ятриться від отих словесних ран, які не поступаються дошкульністю фізичним. Добре, що ця людина твердо дотримується переконань, бореться і не здається. Кінцівка вірша життєстверджувальна: ліричний герой буде боротись і воскресати, тобто перемагати знов і знов. Кращим було таке формулювання строфи (з урахуванням оптимізму попередніх): "За смерть, життя і за любов". А ще виправте "щоразу" (разом) у передостанньому рядку
Подібні роботи
