В моей душе осколок льда
А по щеке стикают слезы,
Хочу исчезнуть навсегда
И воплотиться в цветок розы.
И для нее подарком стать,
Чтоб аромат его вдыхая,
Она смогла теперь узнать
Как пропадаю... она глухая.
Но бегать больше я не буду
За ней и умолять простить,
Винить ее за все й повсюду,
Не в силах что-то изменить.
Она поймет, что я был прав
И лиш тогда тот лед растает,
Наступит день, умнее став,
Она, хоть поздно, все признает.
mr_Warden
6
1
18
Поезія | Версія для читання 17 гру 2012 о 08:24
Показати всі коментарі (6)
Melaverde, Дякую... Я знаю, що друга строфа не ритмічна, але в початкова версія цього вірша була набагато сумніша
mr_Warden, сум також частка нашого життя, але важливо, щоб був настрій писати і життєрадісні вірші. тобто, і те, і друге потрібне 
Анонім
Критика
Трохи наївно, відчувається недосвідченість автора в "амурних" справах. З перших рядків виникають асоціації з текстами пісень гурту "Ария" та інших виконавців.
Немає чіткої чоловічої позиції, що, на мою думку, суттєво змінює виклад сюжету і ритміку. Бажаю творчих успіхів, більше життєвого досвіду і позитивного натхнення!
Немає чіткої чоловічої позиції, що, на мою думку, суттєво змінює виклад сюжету і ритміку. Бажаю творчих успіхів, більше життєвого досвіду і позитивного натхнення!
Подібні роботи
