Рiвнi

image
-Продовжимо, - звук його голосу поглинули стіни, оббиті паролоном.
Вона закрила очі. Денне світло від голої лампи на стелі просвічувало через тонкі повіки, і вона могла роздивитись кожну судинку на них.
- Ти все ще стверджуєш, що ти відьма?
Загалом їй тут подобалось – квадратна кімната, білі стіни, стеля і підлога. Все м»яке і безпечне, все звичайне. Їй подобалась носити білу лікарняну сорочку, подобалось помічати, як остерігаються її лікарі і персонал.
-Безсумнівно, - її ж голос звучав впевнено і лунко.
За цей тиждень вона вже всоте відповідала на його одинакові запитання. Ніякої фантазії в цих людей.
- Чому ти була закривавлена посеред вулиці?
Вона знизала плечима.
- Що ти можеш про себе розказати?
Відьма раптово відкрила очі і з цікавістю подивилась на нього – починалась її улюблена частина.
- Мартіна О»Зерро, хазяйка таверни «Повітряний Щит» в Міжсвітті, - вона на мить завмерла, щоб подивитись, як він розпачливо хапається за лисину.
- Що таке міжсвіття?
- Центр всіх світів, - нахабно усміхнулась Мартіна, тепер вона вже не боялась, що він залізе в її думки і не так часто перевіряла свої ментальні щити, як в перші дні.
Лікар важко видихнув і поправив окуляри.
- Тобто ти живеш в якомусь іншому світі? Ти його вигадала?
У відповідь вона по-дитячому помахала головою та так сльно, що темне волосся, стрижене під каре лоскотало її по щоках.
- Все по-справжньому.
- У тебе немає жодного документа. Твоє ім»я теж вигадане, бо ніхто не може знайти жодної документальної згадки про Мартіну О»Зерро. Таке враження, що ти з неба звалилась, - лікар відклав свої записи і сів на підлогу якраз навпроти своєї моторошної пацієнтки.
-Бінго! – радісно крикнула Мартіна. На сьомий день допитів він нарешті придумав нову фразу! – Я й сама не особливо рада тут бути.
- Таких складних випадків розладу особистості в мене ще не було, - чесно зізнався лікар.
- І не буде, - коротко відповіла відьма. Вона повільно піднялась з підлоги. Ноги приємно грузли в м»якій підлозі. Тепер, коли сили майже повернулись, вона відчувала, як єнергія пульсує по венах і артеріях, як вона наповнює легені, як вона лоскоче в шлунку.
Той самий день наближався.
***
- Сьогодні, я так розумію, нічого не змінилось? - усміхнувся лікар, але посмішка вийшла якоюсь напруженою і більше скидалась на приступ зубного болю.
Мартіна зміряла його оціюнюючим поглядом – ті самі круглі окулярі, блискуча лисина, дещо квадратні риси обличчя, трохи запраний і посірілий халат – ні, нічого не змінилось.
У відповідь вона лише заперечливо похитала головою.
- Тоді доведеться вдатися до радикальних методів, - в його голосі відьма відчула суміш захоплення і страху. – Але ти маєш повністю мені довіритись. Я обіцяю, що ми вияснимо, що в тебе за недуг. Вияснимо і зробимо все, щоб тобі покращало. Ми дізнаємось твоє справжнє ім»я, відшукаємо твою сім»ю. В тебе ж має бути сім»я, вони напевно дуже хвилюються за тебе і скучили, - лікар запнувся, коли побачив гримасу на лиці пацієнтки.
- Немає кого шукати, -безапеляційно сказала вона. – Що там за методи?
- Гіпноз, - коротко відповів він.
- Роби, що хочеш, док, - Мартіна байдуже дивилась на нього, а сама черговий раз перевіряла на цілісність щити. Все було в нормі – міцна цегляна кладка стояла надійно і поблискувала синім світлом. Що б не було тим «гіпозом», воно не проб»ється.
***
В лікаря затекла шия і він смішно смикнув печима, щоб розігнати кров. Ось уже більше години він тримав маятник перед очима Мартіни, уже більше години повторював «твої повіки важчають, тіло наливається свинцем, ти засинаєш», але нічого з цього не відбувалось. Док все намагався зрозуміти, що ж він робить не так, коли терпець Мартіни увірвався.
- Ти хочеш влізти до мене в голову? – це було більше схоже на ствердження, ніж на запитання. Відьма схопила його за руку, так міцно, що пальці почали синіти. – Ласкаво прошу! – и вона обрушила свої стіни захисту. На якусь секунду в їх головах жахливо задзвеніло. Так ніби включились всі сигналізації в кварталі, а потім все стихло. Було тільки літо, свіже повітря і Міжсвіття.
В кінці звивистої вулички причаїлась таверна «Повітряний щит». Триповерхова дерев»яна будівля, приклашена художньою різьбою, не могла не привертати увагу. З першого поверху долинала музика і гамір відвідувачів, на верхніх поверхах, де розміщались спальні, стояла тиша. Місс О»Зееро була відома своїми бездоганними антизвуковими щитами і побутовими чарами, тому відбою він подорожніх тут не було.
Сама Місс Мартіна така темнокоса і зеленоока, з пухкенькими щічками, стояла за барною стійкою і приймала замовлення. Зачарована плита вже доварювала солянку, ножі нарізали хліб, напої самі наливались в чисті склянки, брудні склянки самі стрибали до умивальника і мились.
Приблизно в цей момент док зрозумів, що ніяких документів на цю О»Зерро він і справді не знайде. Вона настільки впустила його в свої спогади, що він відчував запах їжі.
До стійки підійшов незвичний тип. Він відрізнявся від інших відвідувачів таверни вже тим, що був майже два метри ростом і його білосніжна форма аж ніяк не свідчила, що її хазяїн прийшов з далекої дороги.
- Мені як завжди, - тихо шепнув він.
Мартіна миттєво поставила перед ним тарілку з солянкою і м»яку серветку. Дивний відвідувач схопив її, зім»яв і заявив:

- Серветка не потрібна.
А потім повернувся на каблуках і пішов до столу в найтемнішому кутку залу, де і з»їв свою порцію.
Мартіна забрала серветку назад, але замість шухляди для серветок поклала її собі до кишені фартуха. Віддала останній бокал елю бородатому мисливцю на вампірів з страхітливим шрамом на лівій щоці і пішла наверх перевірити чистоту в спальнях.
Магічні віники і швабри до блиску напуцувати підлогу в кожній кімнаті, але хазяйка таверни завжди заходила в кожен номер, щоб впевнитись в якості прибирання.
Вона зупинилась перед однією з кімнат, витягла з кишені зім»яту серветку. В ній поблискував прямокутний прозорий камінець. «Чергова клітка для душ», - втомлено видихнула відьма. За весь час, що вона працювала на Світлих, бачила і тримала в руках багато дивних і часом дуже навіть небезпечних артефактів, але останнім часом передавали лише «клітки душ», складалось враження, що Сили Світла половину демонів переловили і замкнули в таких от камінчиках... до кращих часів.
- Чисті рушники, - постукала і зразу увійшла. «Клітка» вже лежала між складками махрових рушників.
- На благо Світла, - відповів їй кремезний чоловік, що стояв біля вікна. Відьма не сумнівалась, що якраз цей був одним з тих, хто ловить і закриває, а не сидить десь в вежі Білої цитаделі і малює на карті план «звільнення» Міжсвіття від Темряви.
Мартіна нічого не відповіла, просто поклала рушники на ліжко і пішла геть. Вся її сім»я стояла в лавах Темряви. Там і загинула в бою з Силами Світла. І якщо б Мартіні раптом треба було вибрати, за кого воювати, вона б неодмінно встала на сторону Темряви. Але, навідміну від того двометрового типа, вона передавала артефакти за хорошу плату, а не за ентузіазм і солянку.
***
- Вам просили передати, що на цей раз пакунок буде особливим.Якийсь там Клинок, - дівча, що підбігло до Мартіни на базарі, заливисто щасміялось.
- Дякую, сонце, я зрозуміла, - відьма погладила дівчинку по світлій голівці і пригостила яблуком.
Коли радісний щебіт «Мам, дивись, яке яблуко!» щез десь за рогом вулиці, Мартіна поспішила в таверну. Кожною клітинкою тіла відьма відчувала, що на цей раз до її рук попаде дещо легендарне. Те, що може змінити все її життя. Світлі рідко використовували гінців для передачі інформації, так что справа біла дійсно на мільйон.
«Якийсь там Клинок», - крутилось в неї в голові. Відьма пішла до своєї кімнати і скинула з книжної полиці всі книги. Тут просто має бути щось про особливі клинки.
До вечора Мартіна сиділа на підлозі в своїй спальні серед стосів товстих і ветхих книг. Гості час від часу стукали в її двері і запитували, чи варто розраховувати на вечерю, але відьма не реагувала на це. Коли залишилось проглянути всього декілька томів «Смертельних артефактів і реліквій», вона нарешті знайшла бажане:
«Клинок Слави – магічний артефакт в формі ножа.
Особливості:
1) вбирає в себе сили і таланти вбитого;
2) може передавати отримані таланти новому власнику через поріз;
3) незнищенний».
Мартіна дивилась на прочитане і не могла повірити в своє щастя.
***
Через кілька днів прийшов переляканий менестрель і незграбно поклав срібний ніж просто на барну стійку зі словами: «Вам просили передати».
Відьма мало не посивіла від такої безпечності. Якщо б хоч хтось в залі впізнав цю незвичайну зброю, то ніхто з жителів таверни не дожив і до півночі. Вона швидко схопила ніж і пішла до своєї кімнати. Благо, гості замовляли тільки напої, які самі наливались в бокали.
О»Зерро знала, кому має передати отримане. Той самий бойовий маг чекав її на третьому поверсі, такий же кремезний і обшарпаний як і минулого разу.
Але такий шанс випадає раз на життя. Вона обережно дістала ніж з кишеньки фартуха. Різьба на ручці закручувалась і танцювала, мов жива. Гостре лезо виблискувало на сонці.
Було просто необхідно спробувати. Мартіна поклала ніж лезом до долоні і міцно стинула пальці. Потекла кров, але нічого особливого не відбувалось. Відьма спробувала створити хоч якесь закляття, з її долонь посіпались електричні сфери. Але вони були такими як зазвичай. Жодна інша стихія не піддавалась. Відьма мало не заплакала від розчарування – вони передали порожній артефакт!
- Я знав, що ти не зможеш стриматися, - хриплий голос бойового мага змусив її здригнутись. – Давно пора з тобою покінчити, - він закрив двері закляттям і повільно наближався до Мартіни, а вона навіть не уявляла, що робити далі. За свої двадцять років на війні він вбив тисячі ворогів, за свої двадцять років життя вона наклала тисячу миючих заклять – сили неймовірно нерівні.
Мартіна знала, що домовитись не вийде, прохання теж навряд чи допоможуть. Вона витерла закривавлену долоню фартухом, поправила плаття і зробила глибокий подих, іншого виходу просто не було. Відьма зібралась з силами і з її долонь посипались настільки сильні єлектричні розряди, наскільки міг дозволити її десятій з дванадцяти рівнів сили.
Маг легко вивернувся з-під удару:
- Оце і все? Десятка, так? Подивись на це. У мене дванадцятий, - він розвів руки в сторони і на його долонях спалахнув вогонь. Помаранчеві язики сплітались в сфери гігантських розмірів. Однієї би вистачило аби спалити всю таверну. Маг насмішливо вишкірився і викинув обидві сфери в вікно, загорілись фіранки. З вулиці почулись крики і дике ржання коней, напевно, вогонь попав в один з диліжнсів.
- А так? – продовжував демонструвати силу маг. Він пристально дивився Мартіні в очі, і вона з острахом зрозуміла, що не може відвести погляд. А потім її ментальні щити обвалились, наче пластмасові, і в голові заверещали тисячі сирен.
- Ти ніщо, - вона чула його зловісний шепіт просто в себе в голові.
- Що там трапилось? – хтось настирно стукав в двері. Мартіна могла лише сподіватись, що це хтось з гостей, і що він достатньо Темний і сильний аби перемогти цього дванадцятирівневого безумця.
- Кого чорти принесли? - гаркнув бойовий маг. Відьма скористалась моментом, що він подивився на двері і електричною сферою збила металеву люстру просто на космату голову ворога. Ще якусь мить він тримався на ногах і навіть встиг повернутись в сторону О»Зерро, але свідомість нарешті покинула його і кремезна туша гахнулась на підлогу.
Це був другий шанс. Відьма моментально опинилась біля бойового мага, в її руках був Клинок Слави. Мартіна сіла на підлогу і з усіх сил раз за разом заганяла ніж в груди магу. Після кожного удару їй здавалось, що він все ще живий. Відьма зупинилась тільки тоді, коли усвідомила, що вся забризкана кров»ю, а маг абсолютно мертвий.
Двері нарешті піддались під натиском неочікуваних гостей. Мартіна з жахом дивилась на білосніжні уніформи, але в її голові крутилось лише «дванадцятий», вона різонула по долоні вдруге. На цей раз навіть не відчувала болю. Світлі від здивування завмерли на порозі, а Мартіна відчувала, як від місця порізу по всьому тілі розповзається ртуть. Вона приносила з собою тепло і впевненість. Мартіна піднялась з підлоги, їй негайно треба було тікати. Вона сплеснула руками і з-під закривавлених долонь посипались іскри, сплеск створив ударну хвилю, що трусонула всю таверну і на якусь секунду відьма й сама злякалась своїх нових можливостей. Світлі швидко зорієнтувались, і Мартіна мов в заповільненій зйомці бачила, як до неї наближаються десятки заклять. Вона закрила очі і буквально шкірою відчула, як навколо неї сформувався повітряний щит. Очікувала, що відчує поштовхи від нейтралізованих заклять, але замість цього її затянуло в темний тунель.
- А коли я знову змогла бачити, я вже була тут з нульовим запасом енергії, - сказала трохи охрипла Мартіна.
Лікар спробував вилільнити руку, але відьма вчепилась мертвою хваткою. Він би нізащо не повірив в жодне сказане нею слово, якби тільки що вона не затягнула його в свої спогади.
- І що ж перенесло тебе сюди?
Відьма знизала плечима.
- Можливо, я сама перестаралась зі щитом і якось сюди потрапила, а може хтось з Світлих кинув в мене не бойовим закляттям, а переміщувальним, щоб позбутись божевільної закривавленої відьми. Але справа в тому, что я не можу повернутись назад сама. Скільки не намагаюсь, навіть натяку на той тунель нема. Але в мене є ідея. І ти мені з нею допоможеш, док.
- Я? – перепитав лікар.
- Безсумнівно, - усміхуклась відьма. – Наскільки я знаю, в вашому світі концентрація енергії набагато слабша, ніж в Міжсвітті, тому для магічних дій потрібні значно більші джерела енергії.
- Наприклад? – с остахом поцікавився док.
- При переході людини з одного стану в інший. Наприклад, народження... або смерть. З першим тут великі проблеми, - уміхнулась відьма, - а от з другим простіше.
- Ти ж не збираєшся... – але Мартіна не дала йому договорити, в цей рух вона вклала всю силу, і в нагороду почула хрускіт шийних хребців.
- Дякую, док, - шепнула відьма і поринула в темний тунель.
land icon
18
view icon
Проза | Версія для читання 13 тра 2013 о 22:25
Показати всі коментарі (4)
Melaverde, Дякую)))
14 тра 2013 о 03:48
Я вражена, хоча мені здавалось, що я не люблю фантастичних творів. Дуже цікава і захоплююча історія. Тільки в деяких пікантних моментах моя уява бажала детальнішого опису героїв чи ситуацій для повного переходу в текст, для мурашок по шкірі. Я люблю поринати в прочитане з головою, ще трішечки бракує, чубок залишився на свободі
14 тра 2013 о 16:49
Snt.N., Дякую, що читаєте і безмежно рада, що сподобалсь! Огріхи допрацюю обов"язково)
14 тра 2013 о 16:58
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024