Акварелі

За кілька хвилин 12. Ще трохи і 2 місяць тихо зітхнувши піде геть. Залишивши по собі литс календаря, як випадковий лист від тебе.. Дорога ,найдорожча мені людино.
...Нагріта сонцем дорог лоскотала ступні.
- Знаєш ,сестричко ,колись я повернусь сюди з фарбами і намалюю цю вулицю ,іграшкові будиночки, небо забризкане криками втомленого сонця.
Занурена у світ власних фантазій я машинально кивнула головою, не сприймаючи його мрійливий голос.
...Карпатська полонина по вінця налита щедрим світилом.
- Ми вільні, Жанеку! ЩОб я там не казала, ця країна корінням вросла в моє серце, своєю мовою ,людьми, природою, - крикнула я.
Небо перекреслив пташиний ключ.
- Ех ,Дзвінко, ми чимось схожі на них, коли холодно тікаєм в теплі затишні краї, а на літо повертаємось і б*єм себе в груди іменуючи патріотами..
Його обличчя завжди таке іскристе ,живе було задумливим..
...НІч на своїх браслетах відраховувала годину за годиною. ЗА вікном шаленіла зима закривши місяцеві єдине око. На погано освітленій кухні я чекала, судомно стискаючи в руках чашку зі вже холодною кавою. Ця поїздка була моєю ідеєю, тож тривога і почуття вини свинцевим обухом лежали на серці. Жанек - моє сонце, центр мого невеликого всесвіту замігив батькі, тсав кращим другом.Стук в двері. Проливши напій я кинулась до дверей. ВІн повернувся.
..Із якимось злорадством куранти били 12. Тиша з одноманітним продовженням. І після тебе тепер тільки ключ від шкатулки з акварелями:
..Вулиці провінційного міста.
..Моя постать між гірських трав
..Крихітна кухня ,пролита кава і твої очі з відтінком втоми приправленої полегкістю.
БОлять малюнки ,що тепер не будуть намальовані.