Шепіт

Шепіт. Шепоту завжди бракує.
Прошептавши – розбуди мене,
Шепотом тихим, з кінця тунелю
Твій клич у явність поверне.
 
Шепіт, манить він - аж неможливо!
Такий прекрасний, барвистий, ніжний,
Як доторк чиїхось шовкових рук.
Пронизує все тіло, і так наживо!
Дарує мить коротких розлук.
 
Шепіт. У шепоту своя мова,
Яка так глибоко та легко огортає,
Струмом по спині пронизує наскрізь
І кожну волосинку, клітину зачіпає,
Шепіт – він завжди, шепіт - він ускрізь.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 30 тра 2013 о 21:05
мітки: вірш, поезія
Анонім Критика
Вперше читаю такі гарні рядки про шепіт. Вашими словами так багато сказано про нього, зокрема про його сприйняття людиною, вплив на неї. А от форма твору потребує удосконалення.
14 бер 2016 о 14:28
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024