Парод1я або плаг1ат

Серце: Розум, ти тільки не думай, що якщо ти зверху, то тобі все видно і все дозволено..Все набагато простіше, мені просто подобається розмовляти з ним.
Розум: Ну а як же " Подобається розмовляти з ним". Краще не сміши мене, Серце. У мене зі сміхом проблеми. Ми взаємовідштовхуємось оскільки через нього я втрачаю серйозність.
Розмовляти? Звісно. Доречі, ти могла би при ньому і мовчати. Останнім часом ти навіть мрієш про це. Провести поруч з ним всеь день день і мовчати.. Слів від нього ти отримала достатньо.
Серце: Так. Але в цьому немає нічого поганого. Просто мені б хотілось побачити як це коли ми не будем розмовляти. Це так для загальної освідомленості. Ти ж любиш знання?
Розум: Тобі слід думати не про те що з ним добре, а про те що тобі потрібно звикати до того щоб було добре самій.В тебе ж там напевне пустота?
Серце: Іноді.
Розум: Ну так. Що в тебе з ним? Що в ньому такого особливого?
Серце: Тобі цього не зрозуміти.Можливо,якби ти напився ти б усвідомив щось.
Те ,що я відчуваю, це щось містичне. Ти в розвитку зупинився на рацілоналізмі. А раціоналізм про містичне знає лише те ,що воно абсолютно нераціональне. Перевірь но в себе чи дійсно ratio означає "частину цілого"? Я практично впевнена ,що так.
Я вже пройшла цю початкову стадію. Раціоналізм ( ти провірив?) неповний ,він холодний і незатишний немов покинуте житло ескімосів. Тому, хто все життя прожив в цьому іглу, не зрозуміть, як в листопаді ,коли за вікном дощ, божественно почуваєш себе на теплій дерев*яній підлозі біля каміну. А поруч з ним часто буває так я в листопаді біля каміну. В певний момент тобі стає так добре, що забуваєш ,що забуваєшся. Цілком можливо впасти в залежність від цього.
Розум: Немає нічого гіршого, ніж камін в пустому будинку наступоного дня. Залишився лише попіл, який потрібно винести. І вельми часто поряд немає нікого хто міг би зробити це для тебе. Ти думало про це, Серце? В іглу завжди однаково. Нудно? Холодно? Можливо. Але немає попелу. На додаток до попелу завжди ж потрібен вогонь.
Серце: Не думало. Тому що я не думаю. Я відчуваю. Це ти, бідолага, думаєш.
Розум: Не фаназуй, Серце. Думаєш, якщо ти мене уявиш концентрацією раціональності ,то виявиться, що ти - найвища стадія розвитку ,а я - далека провінція? Помиляєшся, Серце, помиляєшся. Ми обоє з тобою місця де відбуваються хімічні рекції. Ми з тобою лише хімія. Просто твоя реакія дещо відмінна від моєї. Я - це нейрони, дендрити ,середній мозок тощо. Ти - це в загальному Фенілетиламін, допамін і катехоламін. Хоча назви не маєть значення. Коли небудь нас можна буде зареєструвати в якомусь банку хімічних реакцій, ось побачиш.
Твоя реакція закінчується набагато раніше, ніж моя. Моя відбуватиметься до кінця. Твоя реакція потребує занадто багато тепла. Ти занадто багато потребуєш і занадто багато забираєш. Такого не витримає навіть доменна піч. Ти вигораєш.
Серце: Ти навіть говориш розумно. Але ж ти не знаєш. Є такі речі яких ти ніколи не зрозумієш.
Розум: Добре, добре. Я знаю, Серце, знаю. Тобі потрібне кохання. Тільки пам*ятай одне : із всього, що вічно самий короткий термін у кохання. Тому не налаштовуйся на вічність. Ти не просторово-часовий континуум.
Серце: Ти говориш так, тому що ненавидиш кохання. Я ж знаю. І навіть розумію тебе АДже коли вона приходить тебе вимикають. Тебе відносять у підвал ,як лижі по закінченні зими. І там ти будеш чекати до наступного лижного сезону. А поки тебе не потребують. Зрозумій це. Ти ж Розум, ти повинен це зрозуміть.
Для чого їм ти? У них не має часу. Вони думають один про одного. Захоплюються. Навіть недоліками. Розум для них - страх перед відмовою ,це питання ,чому саме він чи вона. А вони не хочуть таких питань тому вимикають тебе. Тобі залишається лише змиритись з цим.
Розум: НЕ можу Іноді мені вдається докричатись до них. Але вони не чують, вони в цю пору глухі до всього.
Слухай-но, Серце, якщо ми вже розмовляєм з тобою отак відверто ,скажи мені чесно ,що тобі потрібно?ДЛя чого ти все це починаєш? я ж все бачу. як тільки ти з ним познайомилась ,так відразу і почалось : то несешся галопом ,то завмираєш, б*єшся заливаючи мене допаміном, зжимаєшся.То будиш мене серед ночі ,а то і взагалі не даєш мені спати .Ось як сьогодні. Для чого ти все це робиш? Для спогадів ,відчуттів?
Боїшся, що колись будеш битись на святковим тортом ,трагічно переповненим свічками і жалкуватимеш ,що час пройшов, а ти так нічого й не відчуло, ні одної романтичної тахікардії, жодної аритміїї. ТИ цього боїшся?
Серце: РОзумієш, спочатку я і само хвилювалось через ці порушення, сподівалось, що ти і совість допоможете мені, але тепер я навіть не впевнена ,що хочу, щоб ці порушення закінчились..