через кінчики довгих пальців.
душа не стерпить більше болю
поміж мерців та мексиканців.
поміж ранкових теплих рос
ногами черкаєш в траві.
над нами десь там вічний космос
торкає хмарочоси іржаві
неначе білим подихом роси
на волю рветься ранкове сонце
воно тримає в темноті
увесь свій запах і крізь віконце
ти наглядаєш за повітрям,
що у собі несе тепло,
відчутно, трепетно, повільно
тебе зсередини пекло.
пожовкло, згасло, загорілось
усіма барвами весни,
а ти ще досі так невміло
мені тут кажеш: поясни.
та пояснити я не в силах
керує мною не любов
вона вже згасла й без надії
не повернутись їй у кров.
Подібні роботи
