Учені піймали душу

«Учені піймали душу»

Величезна вивіска гордо звисала над високим будинком. Яскраві букви виділялись на фоні безбарвного,сірого міста. Плакат приваблював незлічену кількість відвідувачів. Усі бажали поглянути на те,що криється в них самих.
Сцена була заповнена темрявою. Малколм Свенсон промокнув хустинкою свій вологий лисий лоб. Восьмий виступ за сьогоднішній день! Натягнувши білий халат та поправивши окуляри,професор розмашистим кроком вирушив до епіцентру уваги глядачів – сцени. В цю ж мить,прожектори вихопили його жилаве тіло з темряви. Професор незгабно рухався. Він смішно дригав ногами та руками,допоки наближався до центру зали. Підійшовши до мікрофона,він мимоволі здригнувся та розпочав:
-Дорогі друзі,сьогодні я хочу показати винахід,який без сумніву зробить революцію у світосприйнятті людей…
Учений нагадав Майклу,одному з глядачів,маріонетку під вмілим керуванням ляльковода. Цікаво,коли вже покажуть душу? Майкл не міг дочекатися. Яка душа? На життя хлопець заробляв тим,що був фокусником-ілюзіоністом.» Водив людей за ніс». І йому дуже кортіло вивести цього шарлатана на чисту воду. Майклу було нецікаво,те про що говорить професор. До нього донеслись лише останні слова,які дали хлопцю зрозуміти – це його шанс викрити цей фокус.
- …перед тим, як побачити душу,може хтось бажає задати запитання?
Малколм ковтнув клубок у горлі. Ніхто нічого не питав,ніколи. Усі боялися виставити себе посміховиськом перед іншими людьми. Це добре,що ніхто нічого не питав. Адже були такі запитання,на які професор не мав відповіді. Точніше такими питаннями були майже всі. Адже вчені,як і раніше,нічого не знали про душу. Просто їм вдалося піймати її. От і все. Що з нею робити ніхто не знав. Саме тому придумали ось такий атракціон,на якому заробляли шалені гроші. Професор Свенсон задоволено усміхнувся. Він нахилився до мікрофону і був готовий продовжити розмову.
Несподівано в залі підвівся молодик. Професор завмер.
– Я маю запитання. Витримавши невеличку паузу,Майкл продовжив: - Точніше,це не зовсім запитання,але… Отож я заявляю,що все це - суцільне шарлатанство. Зал не очікував такої нахабності і здивовано охнув. Далі всі затамували подих і зал поринув у напружену тишу. Усі спостерігали за протистоянням цих двох чоловіків.
Професор намацав свою хусточку у кишені і міцно зжав її.
– Чоловіче,я вас запевнюю – тут все правдиве. Немає ніяких фокусів!
Майкл скептично усміхнувся. Саме такої відповіді він очікував. Ніяких фактів,пусте белькотіння. Задоволено прищуривши очі,він промовив:
- І чим ви можете це довести? Я зможу доторкнутися до душі? Ви зможете відчинити свій хитромудрий пристрій?
Палець Майкла показав на точку на сцені. Одразу ж уся увага була прикута до скляної посудини. В гарячці перепалки,ніхто не помітив,як ще один прожектор освітив дивну капсулу. У ній слабко світилася невеличка кулька,яка весь час билася об краї своєї тюрми. Це і була душа.
Поки увага була сконцентрована на капсулі,професор полегшено видихнув та зміг обдумати відповідь. Він почав говорити. Глядачі знову пронизали його своїми поглядами.
– Я б з радістю відкрив цю капсулу,але це єдина душа,яку ми змогли спіймати. Більше іншої не існує! Не допомогло. Люди перейшли на сторону молодика. З усіх сторін лунали принизливі крики!
– Шарлатани!
– Я вимагаю повернути мої гроші!
– Я напишу про це в газету!
– Ваше майбутнє – сидіти в тюрмі!
Невдоволення ширилося по залу. Повний крах. Зараз хтось набере поліцію,та їх усіх пересадять. Професор Малколм не хотів такого фіналу,особливо,після казкового початку. Життя для нього було важливіше,аніж якась там кар’єра,яка для багатьох була сенсом життя.
Свенсон окинув зал поглядом. Невдоволені люди піднімалися з місць. Молодик,який зруйнував виступ,стояв посеред зали і неначе світився від щастя. Професор мав зневажати його. Але,чомусь,лише спокій панував у його серці. Малколм наважився на ризикований крок.
–Стійте! Я відкрию капсулу. Його слова зупинили людей. Неслухняні окуляри сповзли,та професор не зважав. І він продовжив.
– Я,звичайно,сам не знаю,що трапиться,але думаю – це того варте. Я випущу душу. Професор підійшов до капсули. Спершу він від’єднав кріпильний механізм та опустив гайки. Далі Малколм відчепив липучки,та відключив систему. Тепер,залишилося лише зняти кришку. Професор зробив це. І…почалось. Здивований зойк прокотився залом,неначе морська хвиля. Усі різко змінили свою думку та повірили,що це не шарлатанство.
***
Що я тут роблю? Нестерпний біль щосекунди наростав. Єдине,що пам’ятаю,це те,що я помер. Хоча,думаю,важко пам’ятати щось,коли ти гориш. Зір затуманився. Інших відчуттів,взагалі,не було. Я помер. Чоловік у білому халаті у променях сонця. Це він…Мене. Тут. Запроторив. Безкінечні муки почались давно. Я помер. Я мав би бути у Раю або в Пеклі. Я думаю там краще,ніж мені зараз тут. Але стінки моєї камери нікуди мене не пускали. Краще померти вдруге,аніж опинитися тут. Я помер. Помер.Помер.помер…
Що це? Біль зник. Прохід відкритий. Мій мучитель мене випустив! Невідома сила потягла мене вверх. Зір одразу ж прояснився. Я на сцені! В центі уваги! Все вище і вище. І раптом зала почала блякнути. Усе зникло. Я залишився на самоті. Ні не на самоті! Невидимі руки обійняли мене і понесли догори за собою. Я не заперечував…
Wane_Porter
Wane_Porter
land icon
12
view icon
Проза | Версія для читання 20 чер 2013 о 18:41
як завжди, цікаво і оригінально, з несподіваним кінцем
душу то зловили, але як їй - ніхто не поцікавився)
21 чер 2013 о 23:39
Забагато класичної релігії, але це цілком очікувано від представника даного соціуму. Тим не менше, якщо не звертати уваги на просто диковинні проблеми із пробілами та комами, твір був досить цікавим. Ставлю плюс )
06 гру 2014 о 2:49
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2019