Анатомія Часу.
Одного разу ти підстригла своє довге чорне пишне волосся, і тоді я тебе розлюбив. Просто ти стала не привабливою для мене. Можливо щось зникло, якись такий сексуальний потяг, який я до тебе відчував, а може просто ти стала страшна та потворна, як рапуха. Всі ці твої розвовіді, про тварин. Історії, як ти любиш котів чи собак, це твоє дурне хоббі. Коли в сотий раз ти мені про це розказувала, я хотів вирвати собі мізки та запхати тобі їх до рота, щоб ти відчула смак того, чим ти його сама нафарширувала. Але я терпів, я слухав, я записував всі твої слова, намотував на вус, ковтав твою фразу за фразою. Тупа дешева шльондра, тільки ти про це ще не знала.
Вже нудило від цього літа, воно було настільки огидним, що коли кожного вечора залітала якась комаха до мене в кімнату, я не вбивав її ксероксами з англійської. Сенсу було нуль, всеодно за кільха хвилин залетить ще якась погань. Або ще гірше - залізе павук і буде лякати мене волосатими лапками. Вештатись теж довго не хотілось, вулиці були звичними, повітря тим самим, а ти тою самою любов'ю, яку ненавидів. Яку хотів втоптати в землю. Глибше та глибше, аж до пекла, де б я тебе ніколи не дістав.
Я не ніколи не продовжу нашу історію, я ж не переможець. Та і ти нічого не отримаєш, окрім прикрощів. Тебе просто задусить совість, як колорадсього жука нога фермера. Все решта розкине час. Когось на небо, когось в могилу.
І більше ніколи при зустрічі не промовлю ані слова. Ти просто огидна. Вся огидна собою. Ті твої прищі, які в'їлися у твоє обличчя майже назавжди, твій жахливий голос, твій самозакоханий власний внутрішній світ, де твоя гордість зжирає всю тебе. Справжня сука та дурепа, чия душа прокривається лускою...
Розкидані газети по твоїй кімнаті, лахи також розкидані. Гниють комахи за шафою, надіюсь скоро зима...
Подібні роботи
