Не передвіщували лиха небеса.
І плив у небі гурт із хмарок.
Скажіть, ну де взялася та гроза?!
Вона гриміла, землю била,
Хилила голови дерев.
Блакить вогнем вона розбила,
І злива звіром все ревіла,
А з нею й вітру чувся рев.
В ту мить і світ увесь немов упав…
Але у квітні грози нетривалі.
Так само швидко хмар свинець розтав,
Як і тоді з'явився, коли не чекали.
Потроху знов все на місця стає;
І сяє сонце, і дерева піднялися,
І бачить небо відображення своє
В озерах, що люстрами розлилися.
Повітря дзвінко свіжістю бринить.
Похмура щойно, вулиця умилась.
Чарівна кожна дивовижна мить.
Перед дощем весна схилилась.
Інакше дихає земля,
Інакше промінь долі* сяє,
І вмите місто іздаля
Квітневу пору зустрічає.
*Долі - додолу.
Inna
2
0
18
Поезія | Версія для читання 19 гру 2012 о 02:40
Подібні роботи
