Синь та Вир
Срібна Земля предвічна
Колиска синіх гір
Зберігає давню таємницю
Де зустрілись Синь та Вир.
Земля піднебесних полонин,
Де Дажбо трави омиває,
Пасуться отари маржин
І Вівчар Вир на сопілці грає.
Сині очі, як неба блакить
Глибоким поглядом чарують
Ховаються за величчю гір
Де зустрілись Синь та Вир.
Як загули сокири в лісі
Синь пішла землі оглядати
Та й зустрілась вона з Виром
І Він перестав на сопілці грати.
Пронеслися чари Лади
Поміж Карпатських гір
Та й обрали вони те місце
Де зустрілись Синь та Вир.
Та злі, темні сили
Які обдурюють вірних людей
Батька Сині заговорили,
Щоб Вира відправив у царство тіней.
Батько послухав злих темних сил
Вирішив розлучити вірних молодих.
Покотилось на Вира каміння,
І вбило його у горах цих.
Затихла в тих краях
Сопілки музика чарівна
Дійшла до Сині новина страшна,
Що лиха смерть спіткала Вира.
Побігла вона крізь ліси
Туди де вчинилась біда
Та знайшла лиш каміння,
Яке накрило Вира.
Обійняла вона те каміння-могилу
Полилися сльози з Синіх очей,
Залили вони зелену долину,
Тепер вона з Виром у царстві тіней.
Pechernuk
2
0
18
Поезія | Версія для читання 31 лип 2013 о 07:22
Подібні роботи
