Люби!
Чому мене не любиш? Не заглянеш в душу?
Сумління, страх, пітьма тривожать...
Чому, не знаю...
Скитаюсь я в собі, в тобі не можу...
Не бачу відблиску в своїх очах
Твого кохання.
Так рано збудилась я від сну
Щасливого, де ти і я,
І ніжить душу теплий подих
Твого бажання...
Це сон!
Тяжка реальність самотності з'їдає душу,
запирає подих, а серце все ж горить
вогнем кохання.
Snt.N.
6
0
18
Поезія | Версія для читання 26 вер 2011 о 00:00
Показати всі коментарі (5)
Анонім
Критика
Щиро й чуттєво зображено тягар самотності, який гнітить людину, і прагнення особистого щастя у любові. Наполегливий заклик "Люби" не залишить байдужим читача такого вірша. Вічна тема нерозділеного кохання й самотності тужливим щемом проходить крізь рядки Вашого твору
Подібні роботи
