Марево
Весь цей час мріяв прогулятись містом. Тому вийшовши з офісу, подався добре знайомими вулицями, в обійми вечірнього Луцька. Покинувши проспект Лесі Українки, опинився в центрі міста. Дивлячись на Театральний майдан, згадав першу зустріч з Оксаною Забужко та Вірою Агеєвою, перші театральні вистави і відчуття, які при цьому наповнювали. Життя театрала завжди вабило своєю таємницею, але так і не хватило духу ним стати. Далі шлях через Винниченка, де був корпус університету.
Студентські роки – це найкраща пора у житті кожної молодої людини, яка робить свої перші самостійні кроки. Спогади накривали, згадувались перші пари, життя в гуртожитку, кохання, зрада, ненависть, вірність собі і своїм принципам, друзі, які завжди були поруч і підтримували в найважливіші моменти, викладачі, з різними підходами до навчання та багато чого іншого.
За п’ять років все змінилося. Що залишилося від наївного хлопчини, який боявся зробити невірний крок у чужому місті? Лише холодний погляд, який не зможе приховати зміст душі.
Роздуми перервав телефонний дзвінок давньої знайомої. Ще мить і ми сидимо в кав’ярні, випиваємо і вона, дивлячись в мої очі зізнається, що весь цей час кохала тільки мене і нікого більше їй не треба. Саме цікаво, що цей погляд я уже вивчив, він такий несправжній як і посмішка комедіанта. Я більш не витримую, встаю, кидаю гроші за випивку і збираюсь йти та відчуваю тяжкий удар , обертаючись, бачу закривавлені руки «коханої» і лезо, яке сторчить зі спини. Ось так закінчується тяжка хвороба, якщо її не лікувати, але можна і перемогти, якщо вчасно прийняти ліки. Я виймаю ніж і зі злості заганяю їй прямо в серце, наші рахунки зведено, тепер її серце розбито як і моє.
Море, пляж і гаряче сонце. Вона сміється і тягне за руку скупатися, але ж це не можливо, це якесь марево. Навкруги бурлить життя і грає музика. Все на стільки реальне, що я навіть відчуваю морський бриз на своєму тілі. Ми думали поїхати сюди на відпочинок минулого літа, але так і не змогли. Нестерпна спека, море вабить своєю свіжістю, хочеться зануритись в нього з головою. Хвилі накривають і тягнуть за собою, я втрачаю контроль і мене забирає безодня. Я кричу і простягаю їй руку, але вона не реагує, останнє, що я бачу, це задоволеність на її обличчі.
Маршрутка, час пік, люди повертаються з роботи, вона тримає мене за руку і дивиться у вікно. На вулиці йде дощ, який грається з нашою уявою, малюючи різні картини на склі. Я щасливий, як ніколи, ми просто їдемо світ за очі і нас нічого не турбує. Зупинка, потім ще одна, я хочу зійти та відчуваю, якщо зроблю це, то втрачу її справжню назавжди. Нехай ця поїздка триває вічно, та для закоханих час – це найбільший ворог. Ось і кінцева, водій зупиняє і ми виходимо, навкруги туман, який огортає нас і вона відпускає руку. Пустота швидко заповнює душу, а кожна крапля дощу пробиває наскрізь, нестерпна біль, але я не буду шукати її, адже якщо знайду, то лише тінь, вдягнену в одну з її масок.
Нестерпний звук порушує мертву тишу. На будильнику сьома ранку, а за вікном початок нового осіннього дня, який вабить своєю загадковістю. Вона обіймає мене і просить полежати поруч ще кілька хвилин, мабуть, я втрачаю відчуття реальності…
Подібні роботи
