Видіння Смерті

Кажуть, що людина, якій сниться власна смерть, буде жити довго. Чи правда це, я не знаю, але таке твердження мені імпонує, адже вже неодноразово я помирав у власних снах.
Стосовно тлумачень снів існує думка, що вони мають обернену дію при втіленні у життя, як то гроші від нечистот, сльози від сміху абощо. Я ніколи не займався і не цікавився витлумаченням власних снів. Я зажди ними насолоджувався (особливо жахами). Адже уві сні я встиг навчитись керувати велосипедом, автомобілем, літаком і паропланом (чого в реальному житті я досі не встиг); я навчився левітації, я став успішним бізнесменом, письменником; я відвідав найдальші закапелки нашої планети. Та й ґанґстером бував неодноразово, загалом багато професій вже приміряв на себе. І одружитися навіть встиг, дітей виростити, палац звести родовий. В реальному ж житті все просто й прозаїчно…
Але вернемось до смерті. Видіння Смерті у моїх снах – це окрема історія, сповнена сакральних та блаженних відчуттів. Кожного разу я прокидаюсь за мить від проникнення в мене кулі (ножа, списа абощо. Перелік засобів вбивства моєю підсвідомістю мене годі й окреслити) і за мить до того, як я мав би відчути смертельний біль. Самі по собі ці миті розтягуються надовго. Ти встигаєш зрозуміти всю ситуацію, окинути оком всю сцену власної смерті з різних ракурсів, прожити весь жах моменту й навіть відчути Прихід Смерті.* Самі по собі враження від такого дійства годі й намагатися передати словами. Можу лише зазначити, що в момент прокидання відчуття Початку Болю, відчуття Жаху і Присутності Смерті моментально замінюються відчуттям Вищого Блаженства. Все негативне відходить на задній план і ти вже не розумієш, від чого тебе проймає – чи то від пережитого уві сні, чи від сприйняття реальності, чи від того, що нова реальність виявилась кращою від попередньої?
Однозначним є одне: без таких снів моє життя було б набагато менш цікавим і насиченим емоціями…

* Це «завмирання кадру» видається мені дуже подібним до ситуації, змальованої Хорхе Луїсом Борхесом у оповіданні 1943 року «Таємне чудо». Нагадаю, що там час страти головного героя, чеського письменника з єврейським корінням, Яромира Гладика німецькими солдатами розтягнувся на рік, протягом якого він встиг осмислити та роз’яснити собі всю ситуацію, в якій він опинився, а по тому ще й дописати в думках свою недовершену п’єсу «Вороги».

28.07.2013