Ruslan
7
1
18
Фотографія 21 сер 2013 о 17:49
Із серії "Крила"
Вона вдивлялася в очі безодні, сповнені темряви. Ця темрява хлюпотіла первовічним морем хаосу біля ніг Шукачки. На вершині щонайвищої скали зустрілися ці двоє, аби навіки вирішити відносини. Шукачка, що прагнула відкрити таємниці небесних сфер, і Безодня, що темними очима манила в свої глибини.
ЇЇ наставник, останній з роду Дарадуди, завше казав їй:"Забудь про дрібні вчинки. Тобі то не до користи буде, коли здиблешся сам-на-сам з нею. Твоя мольфа мусит бути вища за всі земскі страсти і, напевно, тоді тобі відкриється таїна небесних сфер."
А темрява дихала туманами зі своїх холодних застиглих нутрощів. Шукачка часто відчувала це зловісне дихання на своїй шкірі, коли ранками шукала частинки своєї мольфи.
- Вчителю, а шо то за мольфа має бути?-з острахом запитувала Шукачка.
-Тобі треба крила, - при цих словах очі старого ставали чи то сумними, чи то лагідними (вона ніколи не могла прочитати їх до кінця).
-Які крила?
-Крила твої душі, де кожде пір’їчко ‒ це її затаєний шепіт, що вірно тобі підкаже шлях до небесних сфер. Будь уважною: світ великий, а ти повинна найти лиш то, шо є миле тобі. Твій позір повинен бути чистим, аби видіти це, а серце смілим, аби мати змогу взяти своє.
Безодня вже не тихо шепотіла а кричала , кричала просто в душу:"Іди до мене!" Здавалося, її тумани вповзли з цим криком в душу Шукачки, мокрими ціпкими пальцями витискаючи з її серця надію...
Вона збирала ті крила, віднаходячи по пір’їнці в найзаплутаніших нетрях своєї душі і душі світу. Іноді вони лежали на видноті і чекали тільки того, щоб їх підібрали, а іноді за малою пір’їною доводилося лізти через потемки сумнівів, відчаю і зневіри.
Тільки тепер, стоячи на краю, Шукачка пізнала сутність свого шляху. Її завше манили яскраві небесні сфери, сяйво їхнього світу було дороговказівною зіркою для неї. Але сили крилам надавала сама Безодня - вона не приймала обману чи фальшу, вона не пробачала слабких крил і приймала свою праведну жертву без вагань.
Стоячи на щонайвищій скалі Шукачка пізнала свій шлях між Безоднею і Небесами...
ЇЇ наставник, останній з роду Дарадуди, завше казав їй:"Забудь про дрібні вчинки. Тобі то не до користи буде, коли здиблешся сам-на-сам з нею. Твоя мольфа мусит бути вища за всі земскі страсти і, напевно, тоді тобі відкриється таїна небесних сфер."
А темрява дихала туманами зі своїх холодних застиглих нутрощів. Шукачка часто відчувала це зловісне дихання на своїй шкірі, коли ранками шукала частинки своєї мольфи.
- Вчителю, а шо то за мольфа має бути?-з острахом запитувала Шукачка.
-Тобі треба крила, - при цих словах очі старого ставали чи то сумними, чи то лагідними (вона ніколи не могла прочитати їх до кінця).
-Які крила?
-Крила твої душі, де кожде пір’їчко ‒ це її затаєний шепіт, що вірно тобі підкаже шлях до небесних сфер. Будь уважною: світ великий, а ти повинна найти лиш то, шо є миле тобі. Твій позір повинен бути чистим, аби видіти це, а серце смілим, аби мати змогу взяти своє.
Безодня вже не тихо шепотіла а кричала , кричала просто в душу:"Іди до мене!" Здавалося, її тумани вповзли з цим криком в душу Шукачки, мокрими ціпкими пальцями витискаючи з її серця надію...
Вона збирала ті крила, віднаходячи по пір’їнці в найзаплутаніших нетрях своєї душі і душі світу. Іноді вони лежали на видноті і чекали тільки того, щоб їх підібрали, а іноді за малою пір’їною доводилося лізти через потемки сумнівів, відчаю і зневіри.
Тільки тепер, стоячи на краю, Шукачка пізнала сутність свого шляху. Її завше манили яскраві небесні сфери, сяйво їхнього світу було дороговказівною зіркою для неї. Але сили крилам надавала сама Безодня - вона не приймала обману чи фальшу, вона не пробачала слабких крил і приймала свою праведну жертву без вагань.
Стоячи на щонайвищій скалі Шукачка пізнала свій шлях між Безоднею і Небесами...
Подібні роботи
