тільки-но засну, я втрачаю тебе?!
Еріх Марія Ремарк
Така журавлина печаль
прийшла й огорнула неждано!..
Читаємо книгу мовчань,
іще недописану нами.
Безмовне стискання руки,
дві склянки схололого чаю,
і осад на серці гіркий:
я в снах тебе, милий, втрачаю.
Ти тут, а свідомість твоя
далеко, мов ключ в піднебессі.
Я кличу тебе на ім’я,
лякаюсь — нерідним проснешся.
Та снів ледь прозора вуаль
розділить нас — хочеш-не хочеш.
Така незбагненна печаль:
ми разом й окремо водночас.
МІРА
11
0
18
Поезія | Версія для читання 18 лис 2011 о 07:07
Подібні роботи
