Крізь прочинене настіж вікно.
На столі він почав розтеляти
Різнобарвне осіннє сукно.
Завівав він жовтневим подихом,
Розганяючи сни вдалечінь.
Пожовтілим старим горіхом
Кидав темну, похмуру тінь.
У вікні здалека виднілася
Жінка літніх, старечих літ.
Вона жмурячись все вдивлялася
В листя жовтих горіхових віт.
Вітер пильно її слідкував,
Заглядаючи в вицвілі очі.
Він до неї завжди прилітав
У жовтневі світанки і ночі.
І коли вона з сумом сиділа,
Вітер з листям для неї в вікні
Танець вів, щоб вона раділа
Проганяв її сльози сумні.
Гуркотів у каміні щоночі,
І співав чудернацькі пісні.
Лиш би щирі старечі очі,
Посміхались йому у вісні.
Вона вірила, що то із вітром
Прилітає до неї душа -
Її вірного чоловіка,
Він до неї завжди поспіша.
І від того, ще більше любила,
Вона вітряні-вітряні дні.
Коли з вітром вона говорила,
Його бачила очі ясні.
Т.В
Cherry_ice
4
0
18
Поезія | Версія для читання 01 вер 2013 о 01:27
Подібні роботи
