бо вона безкінечна.Вона в'їлась
своїми болючими спогадами,
а я не вмію забувати людей
та й, мабуть ніколи і не навчуся,
хоч ви ріжте,хоть паліть мене
та не можу забути минуле,
хоча й маю я жити сьогоденням.
Я страждаю від ран не загоєних,
вони неминучі, вп'ялись у мене
глибоко,ці страшенно колючі шипи
від троянд так і хочеться їх вирвати
та вони приросли і не дають спати
ночами.Я намагаюсь відволіктись,
але кожну хвилину вони мені про
себе нагадують,ріжуть,колють серце,
а я так колись любила троянди,які дарував
мені ти, а тепер плачу і не так
як раніше від щастя, коли я могла
обійняти тебе і плакати тобі
в твою сіру краватку. Тепер
мене оточують лише сірі будні
твій портрет аквареллю,який я
вже намалювала наяву. Він дивиться
і посміхається до мене, зустрілись
ми б десь на вулиці ти навіть мене
не помітив би.Я все дивлюсь на
твою милу посмішку, а самій хочеться
дико кричати і рвати волосся від болю.
Annet
0
0
18
Поезія | Версія для читання 05 вер 2013 о 23:23
Подібні роботи
