Він і Вона
Він також згадав, що колись вважав Її за звичайну хвору на голову «малолітку». Але потім, аналізуючи своє життя, а з ним і життя своїх ближніх, Він побачив, що сам був таким у очах багатьох, навіть найближчих, людей. І вирішив переглянути своє ставлення до Неї. Та й загалом до оточуючих людських істот. Останні відверті розмови Його з Нею по ночах телефоном, в Її Храмі, в Його Храмі допомогли Йому усвідомити частину Її місії. Подекуди Він навіть вважав, що більше за Неї знає про Її місію в цьому світі. А, може, так і є?
Він вже не вперше про це думає. Чому тоді Він бачить Її сни? Чому тоді Вони, справді, зустрілись? Чому тоді, маючи багато сварок, Вони завжди миряться? Чому тоді, здається, Вона розуміє Його більше, ніж Він сам, не кажучи вже про інших? Чому тоді Його любов до Неї, за Його власним аналізом, більша за Його любов до інших дівчат, коли Він, за Його словами і ділами, любить всіх дівчат? І ще багато, нескінченно багато "Чому?"...
Вони були створені одне для одного, але навряд чи як чоловік і жінка, не плотсько, а духовно. Або частково так, у більшості - інакше. Синтезовано, мається на увазі. Вони були створені одне для одного для світу (людей, добра, зла etc - необхідне підкреслити). Вони були створені для світу (людей, добра, зла etc - необхідне, повторююсь і перепрошую, підкреслити).
Вони є світ (не буду повторюватись - сподіваюсь, все зрозуміло).
Вони не вірять у випадковості, але випадковості вірять у Них.
Вони не вірять у життя, але життя вірить у Них.
Вони не вірять у Бога, але Бог вірить у Них.
І так до нескінченності, в яку Вони теж не вірять, але яка вірить у Них.
А найголовніше - Вони не вірять у себе. Знову логіку порушено, бо Вони, у відповідь, мали б вірити у себе.
І так надовго (не назавжди, бо вічності не існує. Все, що існує, не є вічністю, а вічність не є тим, що існує).
Він присвячував Їй свої алкогольні сп'яніння...
Досить часто Він не розумів сам себе...
Досить часто Вона не розуміла сама себе...
В цьому Вони сходились, а сходились мало у чому...
Він уже другий день не розчісував своє мокре від дводенних львівських дощів волосся. Пасма стирчать врізнобіч, кожне маючи свою дорогу, свою долю, своє покликання...
Вона жила в кожному Його русі... А Він задавався ввесь час думкою - чи живе Він хоч в одному Її дні на тиждень, хоч в одній Її годині, хоч в одній Її хвилині чи секунді. Він хотів жити у Ній, як Вона живе у Ньому.
Його стимулятор - це кава. І Її стимулятор - це кава. Ще одна спільність між ними. Саме у каві Вони й зустрічались. Саме у ній Вони жили одним подружжям.
Коли Він сідав пити каву, Він уявляв, як зараз десь далеко від Нього Його Янгол також тримає у руках або між колін філіжаночку кави. Він робив ковток й відчував, як Вона входить в Нього. Це незабутнє відчуття, коли Вона входить в Нього...
Він зупиняє своє серце кавою й цигарками...
Він вже забув смак трави... Тільки інколи Ним згадується її запах. І Її запах...
Єдине, що є з Ним завжди від Неї, це маленький уривочок Його Янгола, Його голос...
Він був ніким, тоді як Вона була Всім... Коли Він був чимось, Її ніколи не було...
Такими Вони були разом...
Стара новела, написана мною десь 2007-2008 року.
Подібні роботи
