Він і Вона-2. Одне одного
* * *
Не покохати, не покохати.
Ні, вже не покохати так ніколи!
Але не знати, на жаль, не знати
Ніколи щастя від тої любови.
Вона далеко, вона далеко...
Вона далеко і її не наздогнати.
Навіщо гірко, мені так гірко
Дивитись у вікно і щось кричати?
Його не чути, мій крик не чути -
Лиш шибку від морозу пробирає.
Варто забути, треба забути,
Нехай вона про цю любов не знає... - “Не покохати, не покохати...”, Ілько Біленко-Шумахєр
* * *
А якщо знає? Можливо краще не знати, що вона знає...
Від любові і гірко, і боляче...
серце лунає криками
відблисками минулого
і ніколи не була твоєю
але любила /тільки по своєму/
з "але" і багатокрапками
любила читати твої нотатки
і слухати "Романчик" про іншу неї
а пам'ятаєш - привида Гошу?
а інша вона спала поруч як дитина
а ви лише говорили
говорили багато і завжди
усюди
кричали
і мовчали у слухавку
і навіть коли були далеко
вона знала про усіх твоїх дівчаток
усіх не звичайних божевільних і трохи диких
вона не знала тебе усього
але знала краще за інших твою біль
ти був свідком її кохання до її Нього
і свідком її злості і бурі у ній
і вона назавжди буде усе пам'ятати
і нагадувати тобі про себе
щоб блискавками спогадів
і спогадів мрій щодо неї
лунати у твоєму крику. - Анюта “Янголя” Гурко.
Скільки спливло часу... Скільки літ пройшло... А Він все згадує про Неї... “Брат і сестра” - так Вони визначили самі собі їхні стосунки. Але самі в те й не вірили навіть. Намагались, робили вигляд, розказували іншим - “А от я з сестрою вчора розмовляв...”, “А мій брат мені сьогодні нового вірша прислав...”. Але навіть зі сторони було видно, що це штучне, вигадане рідство, яке самі Вони сприймають химерно...
Вони бачаться все рідше, розкидані по різним куточкам найбільшої в Європі держави. Вона тепер розривається між Миколаєвом та Херсоном (основно, подекуди вибираючись й за межі України), Він же тепер веде осілий спосіб життя у Львові (хіба що з періодичністю раз на рік переїжджає з квартири на квартиру). Таке відчуття, що Вони помінялись ніби за якоюсь непроголошеною змовою частинками свого життя. Раніше Він подорожував Україною й проводив подекуди по три-чотири дні в поїздах, за тиждень встигаючи побувати в Херсоні, Києї, Львові й повернутися до Херсону. Тепер же Він не пам'ятає навіть, коли востаннє біля залізничного вокзалу був. Хоча б проїздом. А Вона, натомість, намотує собі кілометраж. Ніби навздогін Його кілометражу. Хоча, певно, давно вже Його обігнала...
Не так часто Вони вже й спілкуються... Якщо раніше Вони свої розмови перебивали лише кількагодинною відсутністю одне в одного в житті, то тепер все виглядає інакше. Тепер цю відсутність Вони раз на місяць-два-три переривають недовготривалою розмовою телефоном або коротким повідомленням в інтернеті...
Вони так віддалились одне від одного...
Але лишились одне в одного в житті... Не зважаючи ні на що. Не маючи спілкування, не бачачись — самим лише знанням про існування Його десь там, такого розсіяного і ввесь час заклопотаного; самим лише спогадом про Неї та перечитуванням присвячених Їй поезій — Вони повертаються в життя одне одного. І подекуди Вони ще відчувають одне одного... Бо, як інакше Вони можуть жити?
В обидвох в житті багато чого змінилось. Обидва поміняли й підредагували свої життєві пріоритети, подорослішали... Багато чого здобули і втратили... Скільки всього Вона спробувала вперше, багато чого Він спробував востаннє... І скільки вже жінок пройшло повз Нього, подекуди навіть не спинившись — а Він все, як завжди, брав близько до серця, писав нові поезії та новели і охолоджувався. І завжди повертався в свою самотність, в якій Йому затишно, в якій існує тільки Він, кава, цигарка... і Вона...
Він кілька разів вже зруйнував своє життя і збудував заново. Це ніби гра, Йому подобається так бавитись. Спокій Йому не до душі... А Їй теж спокій не до душі, це Він пам'ятає... Інакше якого біса Вона попхалася б в Кабул в розпал війни?
Так, Він будь-чого від Неї міг очікувати, але такого?.. Хоча й такого можна було чекати — потрібен лише стимул. А вірніше — правильний стимул... В Неї він знайшовся...
Та й Він сам багато чого зробив, чого Вона від Нього в принципі чекати могла, але не очікувала. Його ігри та загравання з життям та долею, Його будування життєвого шляху за принципом карткового або сірникового будиночку, коли будь-який зайвий рух — і все робимо спочатку...
От Йому не спиться — п'ється каву й куриться цигарки. І Він точно знає — Їй зараз не спиться і п'ється каву та палиться ароматичними паличками. І Вона думає про те саме. Але жоден з Них не зателефонує одне одному. Бо їм цього достатньо. Їм достатньо такої присутності одне в одного в житті. От якби Вона зараз була тут — це інша справа; от якби Він приїхав до Херсону — тоді вже можна було б щось думати... А так... Він сидить на кухні й читає книгу про якогось збоченця, що, будучи дитиною, переспав зі старшою жінкою і закохався в неї, а вона виявилась військовим злочинцем. Вона сидить в себе в кімнаті і слухає якусь спокійну музику. Принаймні, Йому так здається. Бо Він сам в цей момент слухає щось спокійне — так думає Вона, не звертаючи уваги на те, що Він любить дуже “неспокійну” музику. І Вони не помиляються...
Єдине, в чому Вони помилились, на Його думку, це в тому, що Вони зараз так далеко одне від одного... Так недосяжно далеко...
Насправді, Вони почали одне одного потроху втрачати. Потроху почали втрачати цю присутність одне в одного в житті. Він вже не знав, чим зараз захоплюється Вона, що саме зараз розпалює Її уяву, чим Вона живе. Вона також навряд чи знала, що Він дико захопився кіно. Вона знала, що в Нього є мрія колись зняти власний фільм, але навряд Вона знала що Він вже кілька разів невдало брався за цю справу, що Він почав набагато менше сприймати сміття з телеекрану й більше приділяти уваги немасовому кіно...
Єдине, що Вони знали одне про одного, крім “анкетних даних”, це найголовніші проблеми, що трапились останніми кількома роками...
Вони втрачали одне одного...
І обом було від того сумно і незатишно. Але Вони обидва були надто егоїстичними, аби зробив перший крок до знищення цього бар'єру, що між Ними наростав. Бо той, хто це зробить, зруйнує баланс, який роками поставав, врівноважувався між Них. Навіть незважаючи на це, кожен з Них намагався це зробити, і не раз, - але кожного разу за півкроку зупиняв сам себе...
На жаль... для обидвох...
Він знав, Він вже напевно те знав — нікого Він не кохатиме вже так, як Її. Та й Вона те знала. Але ж, щоб не порушувати того балансу, Він жодного разу не проказав Їй тих слів - “Я ТЕБЕ КОХАЮ!..”, за що себе не раз картав. Скільки разів він казав ці три слова іншим жінкам — скільком жінкам! - Він знищив вже святий сенс цих слів... А найголовнішій жінці свого життя Він їх так й не сказав... А чи скаже ще коли? - Він не знав...
Всі жінки, що Він їх мав, проходили повз Його життя й зникали в тумані минулих днів, тижнів, років... Лише одна Вона, яку Він не мав, завжди світила яскравим маяком з того туману... вже скільки років!...
І чому Він так пізно зрозумів?..
Продовження новели "Він та Вона".
Подібні роботи
