коли осінні маяки засвічувались в темряві зими,
а зимові дощі стихали під чорним камінням
у білій темряві з*являлись світляки
і засинали внизу під жовтим корінням.

під темними завалами світлого проміння,
лежали ми і дихали зиму,
і там ми відчували те павутиння,
що сплутало нас так, що навіть не збагну.

у нашому житті, що виникло так раптом
немає ніде горя, немає там і правди
і я люблю той голос, і ось тим ароматом
усе запахло всюди. здається, вже назавжди.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 17 вер 2013 о 04:49
мітки: вірш, поезія
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024