Прикована душа

Новонароджений ранок з’явився з лона ночі, запаливши на небесній гладі рум’яне сонце. Світло розливалося по заквітчаному цвинтарі Вітряного. Поодинокі дерева, мов сторожі натужно хилились понад старими могилами, покритих отрутно-зеленим барвінком. Широкі тіні від надгробків падали на них, ховали від літньої спеки. Легкий вітерець неприкаяно гуляв по місцевості, де смерть часта гостя.
В далечіні почулось каркання ворона. В його темних очах віддзеркалювались автомобілі, котрі проїжджали через коричневу від іржі арку. Змахнувши крильми птах злетів з мертвого, однак могутнього дуба й сів на огорожу свіжої могили. Крук завжди відчував, коли у повітрі літає тягучий смуток. Цей ранок один з таких. Чергова душа знайшла тут своє пристанище. Чи пастку? Майбутнє закрите сивою пеленою.
Погляд ворона впав на мармуровий надгробок. Невеликий надпис вкарбувався в камінь: «Віктор Крамов 03.10. 1980 – 09.04.2013»Ким був цей чоловік до смерті? Не важливо… Роль грає тільки останній вчинок на гріховній землі. Алкоголь й автомобіль – несумісні речі, як день і ніч. Рани вагітної жінки, також були не сумісні з життям, яка лежала під колесами автівки Віктора.
Чоловік прокинувся від страшного головного болю, що відлунням розносився по всьому тілу. Віктора огортала бездонна порожнеча, поглинала кожну клітину його свідомості. Схотів піднятись, однак головою наштовхнувся на невидиму стіну. В середині наростала панічна тривога. Руки чоловіки хапали повітря намагаючись знайти вихід з темряви. Та дарма. Стіна душила на груди, примушувала покірно лежати й чекати наступних кроків долі. Крамов спробував закричати, однак язик ніби прилип до горла. В голові мухою забилась думка, осіла на борозни заціпенілого мозку. «Що за чортівня тут коїться? Це знову жарти Андрія? Вб’ю його, коли виберусь звідси!» Чоловік спробував знову припіднятись. Дії не дали очікуваних результатів. «Як він зміг мене підловити на цей жарт, якщо я їхав з відпустки? Я ж не доїхав до дому… Клятий будун, через нього нічого не пам’ятаю. Тільки ту жінку на узбіччі…» І раптом в голові зринули інша, дика думка: «Чому в такій абсолютній тиші я не чую серцебиття й дихання?!» Паніка підступила до горла, перетворюючись в неприборканий жах. «Мені зовсім не смішно, Андрію! Випусти мене звідси!» Нарешті голос вирвався на волю, кволим булькотінням жаби. Віктор усім тілом почав пручатись, викручуватись мов хробак. Але сили миттю залишили на поталу смоляній темряві. Думки погасли із відчуттями присутності в реальному світі, ніби Всевишній натиснув на невидимий перемикач.
Свідомість повернулась до Віктора з наростаючим вібрацією, яка йшла до серця. Від несподіванки чоловік рвучко піднявся. «О, диво! Я піднявся й ніщо не заважає!» - промовив Крамов з отрутою в голосі. Виставивши руки перед собою повільно, повільно рушив вперед. Чоловік налаштувався принаймні пройти метрів двісті, знаючи, як Андрій любить перегинати палку. Через декілька метрів в очі вдарилося холодне місячне сяйво. Крамова душа вийшла з могили. Він рухався не вперед, а вгору… Від побаченого чоловік закляк на місці, не в змозі ступити крок. Навколо нього розкинувся нічний цвинтар заповнений химерними тінями. Віктор крутився на місці в різні боки з жахом в очах. Мимовільно погляд впав на надгробок: «Віктор Крамов 03.10. 1980 – 09.04.2013». На вустах чоловіка з’явилась крива посмішка, яка переросла в регіт. Відлуння сміху прокотилось по цвинтарю, злякавши ворона, сидівшого на мертвому дубі. «Гарний жарт! Ти перевершив себе, Андрію!» - Крамов плескав у долоні не припиняючи сміятись. «А тепер виходь, далі ти мене не здивуєш». Однак тільки каркання крука почулось у відповідь. «Андрію досить! Май міру!» Жах знову підбирався до горла. Віктор рушив в темряву. Ступивши декілька кроків чоловіка зупинили кайдани, які миттю з’явились на руках і ногах. Ланцюги ув’язнили душу й тримали біля могили. Сизі мов туман, а легкі як повітря занурювались у землю біля надгробка. «Шо за…». Крамов відкрив рота побачивши душі, котрі виходили із могил. Білі ланцюги також приковували їх до могил. Віктор вирячивши очі так і стояв з розкритим ротом.
- Чого ти тут розкричався, немов привида побачив? – весело промовив чорний силует, примостившись на мертвому дубі.
Крамов рвучко повернув голову на голос.
- Що за херня тут коїться? – тремтячим голосом промовив чоловік
Силует сковзнув з дерева й миттю перетворився на крука. Швидко пролетівши, птах знову перевтілився постаттю у витонченому смокінгу. Ставши впритул до Віктора, невідомий заглянув йому в очі.
- Боїшся? – Крамов ледве витримував погляд. – То чому ж ти не злякався за життя жінки, яка лежала під колесами твоє машини?
- Відчепися від нього, Круче. Мертві не пам’ятають останній вчинок – почувся голос за спиною Віктора
- Мммертві? – пробурмотів чоловік
- А ти що тупий? – промовив Крук з насмішкою. – Ти стовідсотковий трупак, друже! – сів на оградку схрестивши ноги.
- А ти думав що ти живий, коли вийшов з власної могили? – промовила душа жінки, яка сиділа на надгробку граючись ланцюгами
- Це все мені сниться! Це лиш нічний жах – не вгамовувався Крамов. – Зараз закрию очі і я прокинусь!
Чоловік закрив очі й затулив вуха. Так він стояв декілька секунд. Коли повіки розплющились Віктор побачив обличчя Крука.
- Ку-ку! – Засміявся той. – Ласкаво просимо в нашу компанію, Вбивцю! – просичав Крук.
- Вбивця! Вбивця! Вбивця! – кричали душі, плескаючи в долоні!
- Бачу в тебе фани. – Крук повернув голову до цвинтару. – Так знай, Вікторе Крамов, твоя душа гнитиме в тілі допоки не народиться дитя жінки, яку ти збив!
Чоловік хотів щось сказати, однак ворон перебив його.
- О, я забув, жінка мертва. А це значить – дина не народиться! – з насмішкою промовив Крук. – Тепер йди назад у землю! Час для розмов в нас повно. Сама вічність. – Зареготав той.
Раптом ланцюги на Вікторові натяглися, через що він упав. Повільно, під акомпонимент сміху Крука, Крамова затягувало у могилу. Крик рвав горлянку чоловіку. Та дарма. Лиш рука стирчала із землі, яка через секунду зникла під товщею землі…
land icon
18
view icon
Проза | Версія для читання 29 вер 2013 о 01:23
а це ж наша спільна робота))
02 жов 2013 о 05:02
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024