…щоб сколихнути всесвіт…

Торкнуся впевнено рукою струн гітари,
Її за талію я ніжно обійму.
Акордами ударю просто в хмари.
Ні, вище: в простір космосу здійму
Свою акустику, щоб сколихнути всесвіт
Вібрацією звуків між орбіт.
Десь там отримає мелодія свій розквіт:
В незримості між галактичних віт.
Суцільний вакуум розіб`ється на друзки,
Проллється світло вічності з вершин.
І з кульмінації перЕйде до розв`язки
Мелодія-життя. Мов той бурштин
Впаде в нікуди зірка-Сонце; Срібло-Місяць -
Розчиниться сонатою в імлі.
Ті ноти в космосі, подібно сотні ножиць,
Зітнуть всіх осі, тільки не Землі.
_______________
Засурмлять янголи гітарі в унісон;
Проллється райське світло в атмосферу...
Все вище сказане - це фантастичний сон), -
Ми просто перейдЕмо в нову еру.

debrian

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 20 гру 2012 о 04:06

мітки: вірш, поезія

Allochka Критика

Гіперболічно змальовано, як "сколихнеться всесвіт" від мелодії закоханих сердець і душ... І тоді розпочнеться так звана "нова ера". Вдало використано такі промовисті прикладки, як зірка-Сонце, срібло-Місяць...

25 гру 2015 о 21:03