У вечірній вуалі...
Напівсонний притишений день,
Як свіча серед сотень мінливостей
Водить колами вересень...
Гуп і гуп – у садку у трояндовім
Напівжовті, червоні світи
Нагадали – не раз бо ми падали
Як вони...
Так притишено, ехо... заніжено
Наче вперше торкає любов.
Тільки айстри гойдають, засніжені,
Мою кров...
У вечірній вуалі під зорями
В росянистій холодній траві.
Я молитву здіймаю долонями
За весь світ...
Lina_Bila
3
1
18
Поезія | Версія для читання 20 гру 2012 о 05:41
вдалося передати словами те недомовлене і непомічене. цікавий авторський неологізм "серпневість".
Allochka
Критика
Дуже гарний, ніжний і беззахисний образ засніжених айстр, прикритих вечірньою вуаллю, Ви показали у вірші. Твір сповнено позитиву, адже лірична героїня щиро вболіває за увесь світ.
Подібні роботи
