Зрада
Зрадив серце.
Зрадив спокій.
Як солодко віддавати власний біль паперові. Виплеснути власну отруту в целюлозні судини сторінок щоденника чи зошита. Та байдуже. Тільки єдина ціль. Мета. Бажання. Забути зраду. Зрадив таємницю. Не грає ролі красиві слова в зошиті, епітети, метафори. Виплеснись ти нарешті! Залиш мене в спокої.
Ні…
Як можна відтяти буквами частинку гнилої, власної сутності під красивою обгорткою з плоті і шкіри. Тяжко. Де мій морфій забуття?
Кара моя – спрага правди.
Кара моя – власний я.
Кара моя – пам'ять
Кара моя – життя.
Кара моя – усвідомлення.
Кара моя – гріх мій.
Пишеш, і біль відходить. Тьмяніє та не згасає.
У Вас не виникає бажання побачити власну душу?
Я дам відповідь собі.
Ні. Страшуся отримати відповідь на те, що ховаю далеко за зором свідомості і сну, де навіть Морфей не наважиться шукати. А іронія в тому – слова витягли душу із собою. Спустошують колодязь людяності до єдиної чорної сльози. Тільки мул гріха твій друг.
Згубить нас не Світова війна, а слово. Ми це знаємо, відчуваємо. Проте мовчимо. Й мовчатимемо до скону. Бо доля наша жити в німому пеклі.
Я не цураюся страху. Бо страх – це людяність. Я приймаю себе.
Та дух мій – ніколи.
Visionary
2
0
18
Проза | Версія для читання 30 вер 2013 о 02:19
Подібні роботи
