Вітер

Вітер живий. Інколи він залітає до моєї кімнати через вікно, яке завжди залишаю відкритим для нього. Розмовляє зі мною й розповідає про свої далі подорожі й пригоди які траплялися з ним. Він любе слухати Моцарта й Бетховена, котрі лунають з колонок мого старенького радіо яке висить над моїм ліжком. Кімната де я живу не багата на кольори. Здається живу в чорно-білому кіно де навіть звуки, які оточують нас сірі… Невеличка шафа з поношеним одягом, грубий стіл та декілька стільців – вся моя власність, не враховуючи ліжко. Та розповідь не про мене, а про мого друга. Вітер давно не відвідував мене, не розкидав папір по кімнаті коли грався із ним, не радував мій слух своїми дивовижними розповідками. Сум й самотність нахлинули на мене, як солоні хвилі океану. Проте він не забув. Згадав й про старого. З’явився, коли надію побачити його майже погасла немов кволе світло свічки.
Був сонячний день й яскраве світло вливалось в мою кімнату, надаючи їй деякий кольорів. За вікном щебетали горобці, а дітвора бігала по струмкам, котрі зливались в маленькі річечки текли з пагорба до моря. Весна тільки почала розправляти свої зелені крила, які не зміцнили, проте могли підняти її над голою землею. Дерева ставили напоказ свої коричневі ребра на яких сиділи поодинокі птахи. Я дивився у вікно й розглядав, як пухнасті хмари мчать аж до болю синьому небу, кидаючи свої чудернацькі хмари на землю. Одна з дівчаток, котрі грались в піску подивилась вгору й засміялась з всією дитячою щирістю. Щось побачила, але очі старого вгледіли тільки синяву. І він прийшов, заколихавши штори, мов паруси невеличкої яхти. Тихо опустився на письмовий стіл.
- Привіт мій старий друже – проговорив вітер
- Нарешті ти прийшов – посміхнувся я. – Сумував за твоїми історіями.
- Мені є багато чого розповісти для тебе.
- Чого ж ти чекаєш?! Скоріш розповідай – в моєму голосі відчувались нотки нетерпіння.
Вітер посміхнувся
- Не поспішай, все у свій час. Ліпше розкажи як ти тут? – запитав він
- Тут ніколи нічого не змінюється, лиш минають дні за днем. Мені здається – я прожив все своє життя у цих чотирьох стінах.
- Тобі треба на волю, відчути смак життя.
- Я тут і помру й не побачу те, що бачили твої очі.
- Я допоможу втекти звідси, обіцяю. Коли ти витчеш звідси мій друже.
Я хотів йому відповісти, як раптом у мою палату увійшла повна медсестра у білому халаті з ранішніми пігулками. «Ваші таблетки Сергію Степановичу» - промовила вона. Коли я їх випив і двері моєї кімнати зачинились вітре вже не було.
Старий сидів на ліжку й дивився на болю синє небо на якому догоряло сонце. День в психіатричній лікарні закінчувався…

Visionary

Інші роботи

Проза | Версія для читання 03 жов 2013 о 02:02

Показати всі коментарі (4)

Visionary

story, Перечитати на вияв помилок?

06 жов 2013 о 03:16

story

І на вияв помилок також. Розповідати історію краще або від першої особи або просто з боку автора. Виходить, наче роздвоєння особистості, хоча, можливо так і планувалося, зважаючи на останнє речення. Все дуже просто, не цікаво, сухо.

16 жов 2013 о 03:24

Visionary

За орфографічні помилки й пунктуаційні помилки вибачаюсь. А про інше "сухість" і "простоту" зарадити ніяк не можу. Видав як бачив, ось і все=) Бажаю Вам творчого натхення)
Ще одне питання і все. В чому визначається сухість й нецікавість?

16 жов 2013 о 06:06

Подібні роботи

Роботу було депубліковано автором

Про нас Наша команда Техпідтримка

Українська Русский English Deutsch Italiano Polski Magyar

Site map