Пес
Клонований розум вселяють в метал…
Старий пес брів по приреченій вулиці. Шерсть тварини злиплась від мазуту, який виливався з стічних труб на людям на голову. Чим більше мастила впаде на макітру, тим більше шанований в механічному світі з мозком осла. Його очі виїдав дим з вихлопних труб іржавих автівок.
Жити стало ліпше, жити стало веселіше.
Прохожі били пса по худим бокам, котрі в деяких місцях оголювались білими ребрами. Дехто кинув в нього камінь. Багряна кров пролилася на спаплюжену землю, окропивши її вмерлими надіями на благо.
Та дарма…
А пес біг, тікав з міста. Задня лапа тяглася за ним безпідставною ношою.
Ще трішки.
Та навіть за межами мегаполісу, природа вмерла. Сухі дерева грали симфонію смерті, звертаючись до задумливого неба.
Крик землі почули.
Свинцеві хмари прорізав промінь сонця. Місце де він впав (скеля) з’явився напис.
«Марно».
Пес продовжував бігти. Змучені ноги завели його на кладовище людських душ, індивідуальностей, похованих під купою книжок политих чорнилом.
Шлях завершився.
Пес помер. Однак врятував… Щойнонароджена квітка грілась ще в теплих обіймах.
Вічно теплих…
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором