НАПЕВНЕ, ЦЕ ОСІНЬ

Це осінь, Ольго, осінь…
Василь Герасим’юк

Ще б раз озирнутись у дверях печалі,
Поринути в золото спогадів милих…
Та вчора щось гуси так тоскно кричали
І нас залишали у світі безкрилих.

Це осінь, коханий. Це дощ — не розлука.
Це вітер — не стогін. Це мряка — не втрата.
Це гілка у шибку настирливо стука.
Це просто холодна у склянці гербата.

Це осінь, єдиний, повторена всоте,
І знову сумна, золота і безмежна.
І знову птахи підкоряють висоти,
А нас залишають у світі залежних.

І крик журавлиний Левка і Богдана
У небі похмурому виразно чути.
І щось до очей підпливає, коханий…
Напевне, це осінь… Напевне, це смуток…