Наодинці з собою
Чому життя несправедливе,
Одним дарує, а в інших забира?
Чому воно таке мінливе,
Сьогодні є, а завтра вже нема?
Як боляче в душі, коли втрачаєш,
Того хто дуже дорогий тобі.
І що робити з цим не знаєш,
Живеш тоді немов на самоті.
І зовсім світ уже не милий,
Він як безодня, все поглина.
Стоїш тепер, мов зовсім голий,
Хоч вдягнений та одягу нема.
Я не казав, що буде легко,
Життя тяжке і я це знаю.
Не будь наївним, у світі важко,
Та я зовсім на це не нарікаю.
Я не злякаюсь долі посланця,
Йому нізащо в руки не віддамся.
І буду завжди битись до кінця,
Ніколи не здаюся і не здамся.
Ross
5
0
18
Поезія | Версія для читання 31 жов 2013 о 05:24
Подібні роботи
