Я иду по жизни догорая
солнца свет уже меня пугает
и рассвет все катится к закату
вовсе не спешу уже куда-то...

Не мечтаю я, не строю планы
проплывает мимо жизнь в тумане
и порывы что-то изменить
не приносят мне желанья жить...

Я живу чужой какой то жизнью
в голове давно чужие мысли
все вокруг меня не понимают
учат жить, а сами доживают...

Изменить? перелистнуть страницу?
Как? ведь там все те же лица!!!
Улететь? забыть о прошлом?
Как же я все чем жила так брошу?

Идти вперед не опуская взгляда?
Да знаю я! ведь знаю что так надо!
Но череда препятствий угнетает
хотя уже ничто и не пугает...

А в душе все спуталися чувства,
вроде все окей но как то пусто
и день за днем одну строку читаю
и не горю а просто догораю...

2011
land icon
17
view icon
Поезія | Версія для читання 10 лис 2013 о 2:15
мітки: вірш, поезія
шкода, що життя нам часом здається саме таким
10 лис 2013 о 11:03
Snt.N., так... а потім я дізналась про існування полімерної глини і життя заграло іншими кольорами і тепер не до віршів
10 лис 2013 о 12:47
Allochka Критика
Коли людина не досягає бажаного у житті, то їй здається, що вона живе не своїм, а чужим життям. Це закономірно. І тоді вона просто існує, банально доживаючи свій вік. Це досить поширена позиція.
06 жов 2016 о 13:17
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2021